Онкохірургиня на чолі Національного інституту охорони здоров’я США: історія успіху Моніки Бертаньоллі

Професійний розвиток

Листопад 6, 2024

≈10 хв

Моніка Бертаньоллі — видатна американська онкохірургиня і дослідниця раку, яка з 2023 року очолює одну з найвпливовіших медичних установ світу — Національний інститут охорони здоров’я США (NIH). Також вона є мамою дорослого сина з аутизмом і жінкою, яка проходила лікування від раку під час найбільшого зльоту своєї кар’єри. Її історія — натхненний приклад для медикинь, які шукають мотивацію на шляху до особистих і професійних вершин.

Початок шляху

Моніка Бертаньоллі народилася у 1959 році в Рок-Спрінгс, маленькому містечку у штаті Вайомінг. Її батьки тримали ранчо великої рогатої худоби більш ніж за 140 км від найближчого міста. Досвід життя на віддаленій фермі сформував її характер і допоміг побудувати блискучу кар’єру попри численні перешкоди й упередження.

«Мене часто описують як дуже рішучу і прагматичну людину — риси характеру, які розвинулися під час мого виховання на віддаленому ранчо у Вайомінгу. Незважаючи на обставини, я навчилася завжди зосереджуватися на поставленому завданні. Ця риса допомогла мені подолати бар’єри, які інакше могли б завадити моєму успіху, — розповіла Бертаньоллі у своєму есе для The Lancet. — Наприклад, я ігнорувала тих, хто казав мені, що я занадто самовпевнена, або що маю зосередити свою хірургічну практику виключно на лікуванні жінок з раком грудної залози».

У часи, коли жінки рідко обирали наукову кар’єру, Моніка Бертаньоллі здобула президентську стипендію і вступила до Прінстонського університету. Захоплена хірургією, вона продовжила навчання і пройшла стажування в Університеті Юти. Пізніше, у Гарвардській медичній школі, Бертаньоллі завершила ординатуру з онкохірургії.

Наполегливість проти гендерних упереджень

У 1994 році Моніка Бертаньоллі розпочала хірургічну практику, а з 1999 року стала викладати у Гарвардській медичній школі. У той час президентом Гарварду був доктор Лоуренс Х. Саммерс. Він заявляв, що «чоловіки перевершують жінок у математиці та природничих науках через біологічні відмінності», а «дискримінація не є перешкодою для кар’єрного росту жінок-науковиць».

«На той момент Моніка була єдиною жінкою у своєму відділі і єдиною, кого не підвищували», — йдеться у біографічному нарисі The American Association of University Women (AAUW).

Невдовзі після резонансних заяв доктор Саммерс пішов з посади, а Моніка Бертаньоллі своїм прикладом довела, що не визнає жодних обмежень і стереотипів. Ось лише деякі з її професійних досягнень:

Працювала професоркою хірургії у Гарвардській медичній школі, хірургинею у Brigham and Women’s Hospital, завідувачкою відділення онкохірургії в Інституті раку Дана-Фарбер (Dana-Farber Cancer Institute).
Її спеціалізація — лікування пухлин шлунково-кишкового тракту та саркоми м’яких тканин. Вона оперувала найважчі випадки раку, даючи надію зневіреним пацієнтам.
Очолювала Американське товариство клінічної онкології (ASCO) як президентка і голова ради директорів.
У 2021 році Бертаньоллі обрали до Національної медичної академії США.
У 2022 році вона стала першою жінкою на посаді голови Національного інституту раку США (NCI).
У 2023 році президент Джо Байден та Сенат США обрали її директоркою Національного інституту охорони здоров’я США. Вона стала другою жінкою в історії, яка зайняла цю посаду.

Сама себе Моніка Бертаньоллі описує значно скромніше: «Хірургиня-онкологиня і дослідниця родом із сільської місцевості Вайомінгу. Працюю над тим, щоб переваги досліджень NIH були доступними всім людям, сприяли їхньому довгому, щасливому і здоровому життю. У вільний час люблю бути з родиною, займатися верховою їздою та ловити рибу нахлистом».

Інклюзивність як головний пріоритет

У 2022 році, за рік до свого призначення на посаду голови NIH, Моніка Бертаньоллі увійшла в історію як перша жінка-очільниця Національного інституту раку (NIC).

«Я ненавиджу рак, — заявила вона у своїй промові. — Біль через втрату пацієнтів і спустошені родини спонукає мене вдосконалювати те, як ми розробляємо втручання і надаємо онкологічну допомогу для всіх. Ми повинні кинути виклик традиційному мисленню та усунути обмеження».

Одним з головних пріоритетів Бертаньоллі зробила спрощення клінічних досліджень, а також залучення до них недостатньо представлених груп населення. Відданість проблемі підвищення інклюзивності в лікування раку — також результат її досвіду життя на віддаленому ранчо: коли у батька Бертаньоллі діагностували рак, йому доводилося їздити більше 8 годин у місто і назад, щоб отримати необхідне лікування.

«Залучення пацієнтів, лікарів і дослідників із сільської місцевості та регіонів з обмеженими ресурсами на всіх етапах клінічних досліджень розширює доступ до експериментальних методів лікування і дає більшій кількості людей шанс зробити внесок у розвиток медицини», — говорила вона.

Вже на посаді директорки NIH Моніка Бертаньоллі не зрадила своїм принципам і визначила такі пріоритети:

Залучати людей з усіх соціальних груп до клінічних досліджень.
Спрямувати більше коштів до менших медичних центрів, університетів та малих громад.
Зробити лікування більш доступним.
Надавати інформацію про дослідження прозоро та зрозуміло, щоб пацієнти усвідомлювали, що їм може запропонувати сучасна наука.
Працювати над інклюзивністю охорони здоров’я.

Досвід онкопацієнтки

У 2022 році, всього через місяць після того, як 63-річна Моника Бертаньоллі стала директоркою NIC, під час планової мамографії у неї діагностували рак молочної залози на ранній стадії.

«Я була шокована, як і будь-хто. Знаєте, я пішла на звичайну мамографію, сподіваючись, що вона буде негативною, як і всі попередні, а отримала неприємний сюрприз. Тепер я знаю, як це відчувається», — зізнавалася вона.

Попри вимушені паузи, необхідні для лікування, Бертаньоллі не залишила відповідальної роботи. Протягом наступних шести місяців вона презентувала «Національний план боротьби з раком», створила новий підрозділ у NCI, і вже у травні 2023 року її офіційно висунули на посаду голови NIH.

У Бертаньоллі, за її словами, був «найпоширеніший тип раку молочної залози для людини її віку» — гормонозалежний, HER2-негативний. Такий тип раку вважається виліковним і має сприятливий прогноз із високим відсотком виживання.

Бертаньоллі лікувалася в онкологічному центрі Dana-Farber Brigham Cancer Center у Бостоні, де протягом десяти років була завідувачкою відділення онкохірургії. Вона взяла участь в одному з клінічних досліджень, про що відкрито говорила у ЗМІ. Терапія була успішною, і сьогодні Бертаньоллі знаходиться у ремісії.

«Я пережила рак. Думаю, що ми всі повинні бути скромними перед обличчям цього діагнозу. Але мої шанси прожити решту життя без раку дуже, дуже високі. Це хороші новини. Коли мене запитують про це, я завжди наголошую, що всі докази, на яких ґрунтувався мій догляд, були отримані завдяки дослідженням, фінансованим NIH», — заявила вона в інтерв’ю The New York Times.

Свій досвід онкопацієнтки Бертаньоллі вважає надважливим: «Ми, лікарі, принципово не відрізняємося від людей, про яких піклуємося. Я зрозуміла, що всі ми рано чи пізно стаємо пацієнтами. Неважливо, чи ти лікар, медсестра, студент, доглядальниця чи професор. Я вважаю, що досвід пацієнта — те, через що проходить кожен у житті, хоча досвід кожної людини унікальний, особливо коли йдеться про рак. У будь-якому разі, тепер у мене більше мотивації вставати щоранку і продовжувати свою роботу, — розповіла вона у The Cancer Letter. — Це також може бути повчальним моментом: уявіть, якби я відклала свій плановий огляд або не пішла на нього взагалі? Ситуація могла бути набагато гіршою. Я вдячна, що мала доступ до ефективного скринінгу та виявила хворобу на ранній стадії. Вважаю, це важливе нагадування про те, що ми, лікарі, повинні практикувати те, що проповідуємо».

Бертаньоллі також впевнена, що її лікування раку поглибило емпатію до пацієнтів. «Одна справа — знати про рак як лікар, а інша — відчути це на власній шкірі, у ролі пацієнтки».

Рішучість, спокій і оптимізм

Атул Гаванде, хірург і письменник, який навчався під керівництвом Бертаньоллі, зазначив, що вона рішуче бралася за технічно складні операції з високим рівнем ризику, від яких інші лікарі відмовлялися. Серед інших її особистих якостей — спокій і оптимізм. Гаванде зауважив, що, на відміну від деяких колективів, де панувала напруга та похмурий настрій, «у Моніки атмосфера була щасливою, на диво комфортною та легкою».

Бертаньоллі дійсно вважає, що для команди хірургів, анестезіологів і медсестер дуже важливо зберігати спокій під час тривалих і складних операцій: «Потрібно, щоб кожен почувався комфортно і безпечно, щоб усі могли працювати на повну».

Себе Моніка називає оптимісткою в усьому.

«Я схильна знаходити світлі точки у кожній ситуації, і це допомогло мені у кар’єрі», — говорить вона.

Мама дитини з аутизмом

Моніка Бертаньоллі — мама двох синів, старший з яких, Бен, має аутизм. Вона зазначала, що виховання нейровідмінної дитини зміцнює її прагнення до підвищення інклюзивності медичної допомоги:

«Я хочу переконатися, що знання, здобуті в лабораторіях, будуть доступні всім і стануть інструментом для покращення життя реальних людей».

Атул Гаванде вважає: «Велика частка її зосередженості та спокою походить від виховання дитини, яка водночас є і щоденною радістю, і викликом».

Ще на посаді директорки NCI Моніка Бертаньоллі три дні на тиждень проводила у штаб-квартирі організації у Бетесді, штат Меріленд, а решту часу працювала вдома у Ньютоні, штат Массачусетс. «Тут у Бена прекрасне середовище, і ми не могли переїхати», — говорила вона журналістам.

Бертаньоллі високо цінує час, проведений із сім’єю, і вважає родинне благополуччя запорукою професійного успіху. «Ви не можете добре працювати, якщо у вас немає рівноваги вдома, — сказала вона. — Баланс є надзвичайно важливим».

Жіноча перспектива може зцілити світ

Коли Моніка Бертаньоллі робила перші кроки в хірургії, ця сфера була майже повністю чоловічою. Сьогодні вона не лише відверто говорить про гендерну дискримінацію, але й пропонує шляхи для покращення умов для жінок у медицині.

«Багато здібних жінок все ще не мають можливості керувати через тривалу гендерну упередженість, домагання на робочому місці або відсутність підтримки чи наставництва, — написала вона у статті для The Lancet. — Коли я була клініцисткою і лідеркою академічної медицини, я часто була єдиною жінкою в комітетах, і пацієнти помилково вважали мене своєю медсестрою, а не хірургинею».

Моніка переконана, що наставництво та підтримка на робочому місці є потужними інструментами для розширення можливостей жінок у медицині. «Мені пощастило мати багато чудових наставників — як жінок, так і чоловіків. Неможливо переоцінити силу та мотивацію, які я отримала, коли люди, якими я захоплювалася, визнали та оцінили мою роботу та мій потенціал, — розповіла вона. — Без їхньої щирої підтримки та віри я, можливо, обирала б простіші шляхи. Сьогодні, як лідерка, що зосереджує увагу на тому, як уряд США може сприяти зміцненню здоров’я та добробуту людей у світі, я з нетерпінням чекаю дня, коли бачити жінок на визначних посадах буде нормою, а не винятком».

Бертаньоллі зазначає, що жінки можуть зробити багато у будь-яких ролях — як онкологині, дослідниці, лідерки на навіть пацієнтки, які беруть участь у клінічних дослідженнях.

«Підвищення статусу жінок в усіх аспектах дослідження та лікування раку покращить життя не лише жінок, а й усіх і всюди, — заявляє вона. — Є так багато способів, за допомогою яких жіноча перспектива може зцілити світ».

Стежити за діяльністю Моніки Бертаньоллі можна у соцмережах:

Стаття підготовлена GMKA в межах Грантового конкурсу, що проводиться ГС «Мережа хабів громадянського суспільства України» в межах проєкту «Малі гранти для недосвідчених НУО та ініціативних груп в Україні», за підтримки проєкту «Зміцнення громадянського суспільства в країнах Східного партнерства», який спільно фінансується урядом Федеративної Республіки Німеччина та Європейським Союзом.