Всеукраїнське дослідження «Жінка в хірургії: проблеми не існує?»

INTRO

«Жінки в хірургії у 2024 році стикаються із сексуальною об’єктивацією, гендерною дискримінацією, харасментом на робочому місці. Ми із жінками обговорюємо це у вузьких колах між собою, а чоловіча спільнота вдає, що проблеми немає. Нібито ми просто собі це вигадали» – Інеса Гуйванюк, онкохірургиня Київського обласного онкологічного диспансеру, виконавча директорка GMKA в Україні, керівниця проєкту «SurgFem: Жінки в хірургії»

• Марта Антонів — хірургиня, наукова співробітниця у відділенні хірургії в Brigham and Women’s Hospital, у Бостоні, США
• Інеса Гуйванюк — онкохірургиня Київського обласного онкологічного диспансеру, виконавча директорка GMKA Ukraine
• Анна Мальованна — онкохірургиня в приватному закладi, учасниця річної менторської програми від American College of Surgeons (ACS)
• Анастасія Пристая — хірургиня-проктологиня у м.Київ, КЛ «Феофанія» ДУС, директорка з питань партнерств та звʼязків із громадськістю GMKA, авторка книги «Треба трошки потерпіти. Медичні хроніки»
• Юлія Новосад — студентка в Uniwersytet Warminsko-Mazurski w Olsztynie, Польща
• Анастасія Волкова — студентка Львівського Національного Медичного Університету, локальна президентка Української Медичної Студентської Асоціації у Львові
• Галина Шабат — к.мед.н., хірургиня, ендоскопістка в науково-клінічному науково-дослідному інституті «Policlinico San Donato» в Мілані, Італія, директорка з освіти пацієнтів в GMKA
• Соломія Семенів — резидентка із загальної хірургії в Університетській клініці в Кракові, Польща, наукова співробітниця медичного факультету Ягеллонського університету, керівниця навчального напрямку для хірургів в GMKA
• Леся Стрілка — опікова та пластична хірургиня в Першому медичному об’єднанні м. Львова
• Олена Титаренко — студентка Вінницького Національного Медичного Університету
• Неля Мельничук — колоректальна хірургиня у Massachusetts General Brigham, Dana Farber Cancer Center, у Бостоні, США, професорка Harvard Medical School, CEO/President GMKA

Опис дослідження

• 44.7 % — з півночі України
• 22.4 % — із західних областей
• 15.6 % — із центральних областей
• 12.0 % — зі східних областей
• 5.3 % — з південних областей
• 39.1 % — незаміжні
• 41.2 % — заміжні
• 12.9 % — перебувають у цивільному шлюбі
• 68.2 % — не мають дітей
• 19.4 % — мають одну дитину
• 8.8 % — мають двох дітей.
• 64 % — хірургині, які вже практикують
• 36 % — інтернки
• 40,6 % — лікарки з галузі загальної хірургії
• 17,9 % — лікарки з галузі акушерства та гінекології

• Третина респонденток (32,4 %) закінчила медичний університет у період 2016–2020 рр., а 38.2 % — після 2020 року. Схожа тенденція спостерігається і у термінах закінченні інтернатури: 61.8 % хірургинь закінчили інтернатуру після 2020 року.
• Більшість респонденток (38.8 %) вказала, що працює в державних міських лікарнях, а 29.1 % — у приватних. Також значна частина опитаних (25 %) повідомили про роботу в державних обласних лікарнях. Мінімально представлені працівниці державних сільських лікарень (0.3 %).

Розділ 2. Розподіл лікарок у хірургічних відділеннях

• 17,6 % — повідомили, що працює 1 хірургиня,
• 15 % — повідомили, що працює 5–7 хірургинь,
• 7,4 % — повідомили, що працює 8–10 хірургинь,
• 6,8 % — повідомили, що працює 11–15 хірургинь,
• 4,1 % — повідомили, що працює 16–20 хірургинь,
• 8,8 % — повідомили, що працює понад 20 хірургинь.

• 30,6 % — повідомили, що працює 2–4 інтернки,
• 15 % — повідомили, що працює 5–7 інтернок,
• 6,2 % — повідомили, що працює 8–10 інтернок,
• 5 % — повідомили, що працює 11–25 інтернок,
• 2,6 % — повідомили, що працює 16–20 інтернок,
• 6,2 % — повідомили, що працює понад 20 інтернок.

• 30,3% респонденток повідомили, що обіймають посади 1-2 хірургині,
• 12,1% респонденток повідомили, що обіймають посади 3-5 хірургинь,
• 1,8% респонденток повідомили, що обіймають посади 6-10 хірургинь,
• 1,8% респонденток повідомили, що обіймають посади понад 10 хірургинь.

Розділ 2. Професійні виклики

• гендерні стереотипи в суспільстві (65.6 %),
• відсутність підтримки у виборі хірургічної спеціальності (53.5 %),
• висока конкуренція в хірургічних спеціальностях (47.9 %),
• надання переваги чоловікам перед жінками при прийомі на інтернатуру (41.2 %),
• корупція при відборі кандидатів (32.4 %).

• гендерні стереотипи (60.8 %),
• нестача вакантних місць у спеціалізації з хірургії (57.4 %),
• фінансова корупція при відборі кандидатів (47.7 %),
• висока конкуренція на ринку праці (44.3 %),
• відсутність мережі контактів та зв’язків (40.4 %).

• професійне вигорання (50.0 %),
• гендерні стереотипи або дискримінація на робочому місці (48.5 %),
• відсутність підтримки з боку керівництва (41.5 %),
• недостатність ресурсів чи фінансування для розвитку проєктів або ідей (39.1 %),
• обмежений доступ до менторства або наставництва (35.3 %).

• 85 % респонденток повідомили, що задоволені своєю професією:
  • 44.4 % — повністю задоволені
  • 40.6 % — здебільшого задоволені своїм вибором спеціалізації.
• 78.5 % загалом знову обрали б хірургію, якби мали таку можливість
  • 54.4 % — однозначно вибрали б цей шлях,
  • 24.1 % — скоріше за все.

Менторство в професійному житті хірургинь

Розділ 3. Гендерна дискримінація

• Переважній більшості респонденток (80 %) казали, що хірургія не для них через їхню стать.
• Майже всіх респонденток (92.1 %) пацієнти сприймали як медсестру чи молодшу медичну працівницю, а 68.2 % зазначили подібне ставлення з боку інших медичних працівників.
• Значна частина хірургинь (38,3 %) відчували негативний вплив своєї статі на взаємодію з колегами

• Понад половина хірургинь(54.4 %) чула принизливі вислови або переживала зневажливе ставлення до своєї статі з боку колег чи наставників.
• Велика частина хірургинь (54.7 %) іноді стикається із сумнівами щодо своїх навичок із боку пацієнтів через стать, а деякі (5.3 %) відчувають, що їхнім навичкам часто не довіряють через стереотипи, пов’язані зі статтю.
• Більша частина опитаних (54.7 %) зазнавала сексуальної об’єктивації чи домагань від колег, а 30.3 % — від пацієнтів.

Розділ 4. Вплив кар’єри на особисте життя хірургині

• 51.0 % респонденток відчували невпевненість у своїх професійних навичках після перерви, 35.3 % — зниження конкурентоспроможності
• 47.1 % хірургинь зазначили, що їхній кар’єрний розвиток був обмежений через статус матері
• 41.2 % респонденток мали труднощі в пошуку няні або дитячого садка
• 42.3 % лікарок не вважають, що отримають достатню підтримку з боку своєї інституції у випадку народження дитини, а 25.9 % очікують лише часткову підтримку.

• 31.2 % респонденток вносять менше 25 %,
• 11.5 % забезпечують 76 % або більше доходу сім’ї.

• 56.2 % — планування повсякденного догляду за дітьми,
• 47.2 % — реагування на непередбачені ситуації, пов’язані з дітьми
• 50.5 % — приготування їжі
• 50.3 % — купівля одягу.

Розділ 5. Як можна змінити ситуацію з гендерною нерівністю в українській хірургії? Відкриті відповіді.

«Відбір до інтернатури, керуючись знаннями і мотивацією студента, а не статтю. Чітка система розподілу оперативних втручань/асистенцій у відділенні. Мотивація до професійного росту. Фінансова стабільність та незалежність. Прозорі конкурси на керівні посади. Можливо, залежно від кількості жінок-учасниць та відповідної потреби, забезпечення можливості взяти з собою дитину, організація «конгресових ясел»».

«Зменшення осудження з боку колег та викладачів в університеті».

«Боротьба з гендерними стереотипами: Поширювати інформацію про успішних жінок-хірургів та ламати стереотипи про те, що хірургія — «чоловіча» професія. Створити політики та процедури для боротьби з сексуальними домаганнями та гендерною дискримінацією в хірургічній сфері. Заохочувати хірургічні команди, які складаються з людей різної статі, щоб забезпечити різноманіття думок і досвіду».

«Більше соціальних проєктів з популяризації жінок в різних професіях з розʼясненням прав і можливостей з часом призведуть до «звикання» суспільства і прийняття жінок в усіх професіях як норму».

«Рівність у декретних відпустках по догляду за дитиною, викорінення совкових кліше з мізків старих управлінців».

«Дати можливість вчитися, організації заходів спрямованих на здобуття нових навичок і знань. Наставництво».

«Усвідомлення чоловіками-хірургами того факту, що жінка-хірург може бути нічим не гіршою за них, а в деяких моментах навіть кращою. Встановлення менторства над жінками-хірургами, особливо під час декретної відпустки та після виходу з неї».

«Чим більше успішних колежанок буде, тим швидше буде проходити сексизм. На жаль, недостатньо просто щось говорити, хірургія важка спеціальність і лише прикладом успішних хірургинь можна показати наш розум, вміння, характер та переваги над деяким колегами-чоловіками. Також хотілося б, щоб колежанки теж більше довіряли хірургиням».

«Все прийде з часом, наше покоління покладе кінець гендерної нерівності».

«Справа в тому, що всі проблеми, які у мене виникають, це лише зі старшими колегами. Мої ж однолітки та трошки старші колеги від мене ставляться з повагою. Важко зламати стереотипність та систему в якій ми працюємо»

«Важко відповісти, оскільки є певна зневіра, що щось може змінитись в головах у старшого покоління лікарів. Можливо, потрібна більша популяризація і висвітлювання роботи хірургинь. Створення певної міцної спільноти з юридичною підтримкою, щоб відчувати себе захищеною.»

«Я в це не вірю, або просто не бачу перспективи змін, ментальної еволюції в цьому напрямку при своєму житті».

«В Україні є гендерна рівність! Жодних проблем немає»

«Ніякі. Гендерної рівності не може бути «по определению», бо чоловіки не менструюють, не народжують, не годують грудьми та не мають клімактеричних приливів. Чоловіки мають сильнішу фізику мʼязів».

«Все і так добре».

Висновки