Використання статинів пов’язали з нижчим ризиком гепатоцелюлярної карциноми та фіброзу при хронічних захворюваннях печінки

Дослідники Harvard Medical School встановили, що використання статинів, особливо ліпофільних, пов’язане зі зниженням ризику гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) і фіброзу у пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки (ХЗП). 

Чим довше пацієнти приймали статини і чим вища була їхня доза, тим сильніше знижувався ризик розвитку раку та прогресування фіброзу печінки. Результати дослідження опубліковані в журналі JAMA Internal Medicine.

Гепатоцелюлярна карцинома (найпоширеніший тип первинного раку печінки) залишається однією з провідних причин смертності від раку у світі. Ключовим фактором ризику її розвитку є хронічні захворювання печінки, зокрема метаболічні та алкогольні. 

Попередні дослідження показали, що статини — препарати, призначені для зниження рівня холестерину, — не лише ефективно виконують свою основну функцію, а й виявляють виражені протизапальні, антифібротичні та антиоксидантні властивості. Їхнє застосування асоціюється зі зменшенням прогресування захворювань печінки, що робить їх перспективними у комплексному підході до лікування цих патологій.

У новому дослідженні науковці проаналізували дані з Research Patient Data Registry — клінічної бази лікарень Mass General Brigham за період 2000–2023 років. Дослідження охопило 16 501 пацієнта віком від 40 років із хронічними захворюваннями печінки. Учасників розподілили на дві групи: тих, хто приймав статини (3 160 осіб), і тих, хто їх не застосовував (12 891 особа). Основними критеріями оцінки були 10-річна кумулятивна частота розвитку гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) і печінкової декомпенсації, а також динаміка ступеня фіброзу за шкалою FIB-4.

Було досліджено сім видів статинів: ліпофільні (аторвастатин, флувастатин, ловастатин, пітавастатин, симвастатин) та гідрофільні (розувастатин, правастатин). За кумулятивною визначеною добовою дозою (cDDD) препарати поділяли на три категорії: <30 cDDD; 30-599 cDDD; 600+ cDDD.

Результати показали, що застосування статинів суттєво знижувало ризик розвитку ГЦК: 10-річна кумулятивна частота зменшилася з 8,0% у групі без статинів до 3,8% серед тих, хто їх приймав. Аналогічно, ризик печінкової декомпенсації знизився з 19,5% до 10,6%.

Ліпофільні статини виявилися ефективнішими за гідрофільні: аторвастатин і симвастатин зменшували ризик ГЦК на 36%, тоді як гідрофільні статини (розувастатин, правастатин) – на 21%. Довготривалий прийом статинів давав ще кращі результати: у пацієнтів, які отримували не менше 600 cDDD, ризик ГЦК знижувався на 40%, а ризик печінкової декомпенсації — на 36%.

Аналіз змін у ступені фіброзу проводили в підгрупі з 7038 пацієнтів, які мали серійні вимірювання FIB-4. У пацієнтів, які приймали статини, прогресування фіброзу до категорій високого ризику спостерігалося рідше, натомість частіше відзначалися переходи до проміжного або низького ризику.

Отримані результати свідчать, що застосування статинів асоціюється зі значним зниженням ризику ГЦК та фіброзу у пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки. Ліпофільні статини, особливо при тривалому застосуванні, демонструють найбільш виражений захисний ефект, що може обґрунтовувати їхню роль як потенційних профілактичних засобів для пацієнтів із групи високого ризику розвитку ГЦК.