Досвід лікування онкологічних захворювань до і після початку повномасштабної війни в Україні - Анотація

Вступ: війна в Україні призвела до зменшення доступності онкологічної допомоги. Ми досліджували фактори, пов’язані з отриманням медичної допомоги та її затримкою, до та після початку повномасштабної війни.

Методи: у квітні 2023 року в соціальних мережах було розповсюджено онлайн-опитування, зосереджене на онкохворих в Україні. Для аналізу використали описову статистику та метод стандартизації.

Результати: З 289 опитаних 73% складають жінки з усіх 24 областей,

у тому числі 87 (30%) з Київської, 76 (26%) зі західних, 38 (18%) із центральних, 39 (13%) із південних, 36 (12%) з північно-східних областей. 185 (65%) закінчили коледж, 76 (26%) – технікум, 26 (9%) – середню школу. 143 (49%) хворіли на рак під час війни (2022-2023).

112 (39%) опитаних мали I-II стадію, 80 (38%) – III стадію та 79 (28%) – IV стадію, у тому числі 99 (34%) – рак молочної залози, 27 (9%) – колоректальний рак, 20 (7%) – лімфома, 15 (5%) – новоутворення голови/шиї, 13 (4%) – рак шийка матки, 12 – рак легені.

Рекомендована медична допомога включала:

Час очікування становив більше 2 місяців для:

208 (79%) опитаних оплатили медичну допомогу власними коштами, зокрема:

без змін до та після війни та без впливу на тривалість очікування допомоги > 2 місяців.

Загальна кількість випадків лікування, що оплачувалися за кошти пацієнта, пов’язана з кількістю очікувань на лікування тривалістю > 2 місяців (p=0,02).

24 (8%) опитаних переїхали в межах України і 46 (16%) за кордон через війну.

Учасники з південної та північно-східної України, які постраждали від війни, рідше продовжували лікування раку вдома (36 (49%) проти 147 (71%) (p=0,001)) і рідше переїжджали на лікування за кордон (21 (15%) проти 35 (26%) (p=0,04)).

Діагностика раку після війни не пов’язана із затримками в діагностиці або тривалістю очікування > 2 місяців. Переїзд і область не пов’язані зі збільшенням часу діагностики чи лікування.

Загальна кількість випадків очікування лікування > 2 місяців була вищою на півдні та північному сході України (p=0,05).

Час очікування > 2 місяців для променевої терапії значно рідше зустрічався в центральній Україні (4 (19%) проти 49 (47%) (p=0,03)) і рідше для хірургічного лікування ((8%) проти 17 (31%) (p=0,03)) та хіміотерапії ((1/26) 3,8% проти (16/79) 20% (p=0,06)) у Києві.

Пацієнти з раком шийки матки частіше (6 (54%) проти 36 (18%) (р=0,01)), а пацієнти з раком молочної залози рідше (8 (10%) проти 34 (23%) (р=0,02)) чекали > 2 місяців на хіміотерапію.

Висновок: Учасники опитування були високоосвіченими; значна частка оплатили лікування власними коштами; майже половина  у постраждалих від війни регіонах виїхала. Хоча доступність медичної допомоги та її якість залишилися такими ж, загальний час очікування лікування був вищим у регіонах, охоплених війною, тоді як своєчасний доступ до радіо- та хіміотерапії був кращим у регіонах, які менше постраждали від війни та напливу біженців.