Дослідження показало, що ібупрофен та парацетамол підвищують стійкість E. coli до антибіотиків

Ібупрофен та парацетамол — поширені безрецептурні препарати, які люди в усьому світі використовують для лікування болю, запалення та підвищеної температури. Однак результати дослідження University of South Australia, опублікованого в журналі npj Antimicrobials and Resistance, свідчать, що вони можуть опосередковано посилювати розвиток антибіотикорезистентності — одного з провідних викликів охорони здоров’я.  

Досліджуючи взаємодію неантибіотичних препаратів, антибіотика ципрофлоксацину та бактерії E. coli, яка викликає кишкові інфекції та інфекції сечовивідних шляхів, науковці виявили, що ібупрофен і парацетамол значно підвищують частоту мутацій бактерій, роблячи E. coli високостійкою до антибіотика.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, антимікробна резистентність становить глобальну загрозу громадському здоров’ю: лише у 2019 році антибіотикорезистентні бактерії безпосередньо спричинили 1,27 млн смертей у світі.

«Антибіотики відіграють ключову роль у лікуванні інфекційних захворювань, однак їхнє надмірне і нераціональне застосування спричинило глобальне зростання антибіотикорезистентності. Це особливо помітно у закладах для людей похилого віку, де пацієнтам часто призначають не лише антибіотики, а й препарати для знеболення чи контролю артеріального тиску. Така поліпрагмазія створює сприятливе середовище для кишкових бактерій, які набувають стійкості до антибіотиків», — розповіла Rietie Venter, керівниця дослідження, Assistant Professor та Head of Microbiology в University of South Australia. 

У межах дослідження науковці вивчали дію дев’яти препаратів, які часто застосовуються у геріатрії: ібупрофен, диклофенак, парацетамол, фуросемід, метформін, аторвастатин, трамадол, темазепам та псевдоефедрин. Вони перевірили їхню взаємодію з ципрофлоксацином — антибіотиком широкого спектру, який використовується для лікування поширених інфекцій шкіри, кишківника або сечовивідних шляхів. 

Коли бактерії піддавали дії ципрофлоксацину у поєднанні з ібупрофеном та парацетамолом, вони виробляли більше генетичних мутацій, ніж під впливом самого антибіотика. Це сприяло їхньому швидшому росту та формуванню високої резистентності. Ба більше, E. coli ставала нечутливою не лише до ципрофлоксацину, а й до антибіотиків інших класів.

Дослідники також виявили генетичні механізми цієї резистентності: ібупрофен і парацетамол активували захисні системи бактерій, які виводять антибіотики з клітини та знижують їхню ефективність.

Результати дослідження свідчать: антибіотикорезистентність є набагато складнішою проблемою, ніж вважалося раніше, адже в її формуванні можуть відігравати роль навіть поширені неантибіотичні препарати.

«Антибіотикорезистентність більше не зводиться лише до антибіотиків. Це дослідження чітко нагадує нам про необхідність уважного ставлення до ризиків поліпрагмазії, особливо у геріатричній практиці, де пацієнтам часто призначають поєднання довготривалих схем лікування, — говорить Rietie Venter. — Це не означає, що ми маємо відмовитися від застосування цих препаратів, однак потрібно набагато ретельніше оцінювати їхню взаємодію з антибіотиками».

Дослідники закликають до подальшого вивчення взаємодії ліків у пацієнтів, які перебувають на довготривалих схемах фармакотерапії, аби краще зрозуміти, як поширені препарати можуть впливати на ефективність антибіотиків.