Боротьба за жіноче лідерство в медицині: як гендерні упередження впливають на українських хірургинь
Міжнародний день боротьби за права жінок – це привід вкотре наголосити на тому, що в медицині не повинно існувати поділу на «жіночі» та «чоловічі» спеціальності. Будь-який такий поділ є штучним, базованим на упередженнях і шкідливим для суспільства. Через значну кількість обмежень та перепон жінки в медицині часто змушені працювати більше та наполегливіше, аби досягнути результатів, яких їхні колеги-чоловіки досягають в коротші терміни.
Для вирішення проблем, з якими стикаються жінки в українській хірургічній галузі, й було створено проєкт SurgFem – спільноту, засновану хірургинями з Америки та України. За словами команди, вони регулярно спілкуються з представницями професії, ініціюють дослідження, аби точно знати, чого саме потребують хірургині від ініціативи.
“Моя бабуся вчилася в медичному інституті, бо хотіла стати хірургинею. Проте тоді їй не дозволили, адже “жінкам не місце в хірургії”. Сьогодні ми досі змушені чути, кому й де місце. І це в той час, коли є значний поступ у гендерній збалансованості в багатьох галузях. В той час, коли жінки стають на захист своєї держави на рівні з чоловіками!
Наша команда запроваджує велику ініціативу, яка покликана підтримати та обʼєднати хірургинь в Україні, а також усіх тих студенток, які мріють про хірургію. Будемо разом змінювати суспільні стереотипи і розвивати українську медицину, адже як конкретно медичні працівниці, так і жінки загалом, не мають права опускати руки, а повинні вимагати і від суспільства, і від держави гарантій на рівні права у професійному розвитку”, – підкреслює Неля Мельничук, засновниця та президентка проєкту SurgFem та Global Medical Knowledge Alliance, хірургиня-онкологиня у Brigham and Women’s Hospital (Бостон, США).
Наприкінці березня командою проєкту буде оприлюднено результати пілотного дослідження, в якому взяло участь близько 350 жінок-хірургів з різним рівнем професійного досвіду. Йдеться про медичних працівниць від інтернок до завідувачок відділень з таких галузей хірургії, як загальна, онкохірургія, гінекологія, судинна хірургія та інших. Кожна з них відповіла на запитання про оціночні судження з боку колег та пацієнтів, можливості кар’єрного зростання, перешкоди при здобуванні освіти, а також виклики, які постають з появою в хірургині дітей.
Згідно з результатами пілотного дослідження, близько 80% українських хірургинь зазначають, що хоча б раз за свою практику чули, що жінці не місце в хірургії.
Серед викликів, про які найчастіше згадували хірургині – гендерні стереотипи в родині, суспільстві та на робочому місці, пошук балансу між роботою та особистим життям, а також обмежені можливості для кар’єрного зростання у звʼязку з дискримінацією за статтю.
«Ми – організаторки та команда проєкту, які також є хіругинями. Саме тому ми можемо добре зрозуміти кожну хірургиню, її проблеми та виклики, запити та потреби. Ми знаємо, що дискримінація за статтю в хірургії є, що жінці-хірургу для поваги з боку колег і схвалення суспільством потрібно працювати набагато більше, ніж чоловікові. Що жінкам посісти керівну посаду – це ще той челендж, адже потрібно постійно доводити, що ти варта. Це про нескінченні “так, у мене все гаразд із особистим життям”, “так, я планую дітей і сім`ю, та збираюся поєднувати це з хірургією”, “мені не важко фізично в операційній довго стояти, й емоційно я витримую навантаження”, “так, мені справді подобається моя професія”, – зазначає Інеса Гуйванюк, лікарка-онкохірургиня Київського обласного онкологічного диспансеру, виконавча директорка GMKA в Україні, засновниця проєкту SurgFem.
Так, переважну більшість жінок-хірургів пацієнти сприймали за медсестру чи молодшу медичну працівницю, виявляли сумніви щодо професійних навичок, проте загалом ставилися з повагою.
Колеги жінок-хірургів також припускалися подібної помилки – про це зазначили близько 70% опитаних. При цьому, понад половина хірургинь чула на свою адресу висловлювання, які принижували чи показували зневажливе ставлення до жіночої статі.
Також 55,3% опитаних зазначили, що зазнавали сексуальної об’єктивації чи домагань з боку колег.
Більшість учасниць дослідження висловили потребу в ефективнішій підтримці з боку колег та суспільства, освітніх програмах та можливостях для менторства та мережевого спілкування. В цьому контексті важливо згадати, що лише 37% опитаних вказали, що можуть назвати хірургиню як приклад для наслідування. Решта – близько 48% – мають за такий приклад чоловіка-хірурга.
Важливо зазначити, що з народженням дитини більшість жінок-хірургів стикається з новими викликами. Найбільш поширені – обмеження кар’єрного росту через статус матері, невпевненість у власних професійних навичках після перерви, а також труднощі в пошуку няні або дитячого садка.
За попередніми даними дослідження, найпоширеніші запити від українських жінок-хірургинь сьогодні збігаються з місією SurgFem. Проєкт ставить на меті роботу в таких напрямках:
- поширення інформації та привернення уваги до проблеми дискримінації та стигматизації жінок у хірургії;
- менторство та підтримка;
- підвищення рівня освіти та кваліфікації хірургинь;
- організація спільноти хірургинь з перспективою створення асоціації на національному рівні та з міжнародним представництвом;
- захист інтересів хірургинь та встановлення гендерної рівності в професії на державному рівні.
Довідка:
SurgFem є проєктом громадської організації Global Medical Knowledge Alliance (GMKA), метою якої є покращення якості медичної допомоги в Україні, відкриття доступу українським медикам та пацієнтам до медичної інформації, що відповідає принципам доказової медицини, розвиток і популяризація науково-дослідницької діяльності в галузі медицини.
Завантажити HealUA на Android або iOS
