fbpx

UA

Для медиків

Військова хірургія – настанови Deployed Medicine

Наука та Дослідження

Головна > Для медиків / Онкологія > Пухлини нижніх відділів шлунково-кишкового тракту > Хірургічне лікування перитонеальних метастазів при колоректальному раку

Хірургічне лікування перитонеальних метастазів при колоректальному раку

Січень 12, 2023 - читати ≈ 45 хвилин

Поділитися

Authors

Andrei Nikiforchin, MD

Surgical Oncology, The Institute for Cancer Care, Mercy Medical Center (Baltimore, MD, USA); ORCID: 0000-0002-4772-5477

Ekaterina Baron, MD

Surgical Oncology, The Institute for Cancer Care, Mercy Medical Center (Baltimore, MD, USA); ORCID: 0000-0001-9704-6547

Mary Caitlin King, BS

Surgical Oncology, The Institute for Cancer Care, Mercy Medical Center (Baltimore, MD, USA); ORCID: 0000-0002-3376-3827

Vadim Gushchin, MD, FACS

Surgical Oncology, The Institute for Cancer Care, Mercy Medical Center (Baltimore, MD, USA); ORCID: 0000-0002-6151-5660

Corresponding Author: Vadim Gushchin, MD, FACS; Surgical Oncology, The Institute for Cancer Care, Mercy Medical Center; 227 Saint Paul Place, 4th floor Weinberg Building, Baltimore, Maryland, 21202 USA; tel.: +1 (410) 332-9294; fax: +1 (410) 332-9731; email: [email protected]

Зміст

1. Вступ

Очеревина є третім за поширеністю місцем метастазування колоректального раку (КРР) після печінки та легень. Приблизно 8-13% пацієнтів з КРР мають синхронні або метахронні перитонеальні метастази, причому до 2/3 з них виникають на момент встановлення діагнозу. Сукупний ризик розвитку метахронних перитонеальних уражень оцінюється в 3,5-6,0% у пацієнтів після лікування та змінюється на різних стадіях, коливаючись від 1,5% на стадії I до 11% на стадії III.

Проміжок часу від лікування до встановлення діагнозу метахронного перитонеального метастазування становить 18 місяців (16 місяців для товстої кишки та 21 місяць для пацієнтів з раком прямої кишки). Фактори ризику перитонеального метастазування включають пухлини pT4, збільшені лімфатичні вузли, захворювання pN1c, морфологічно верифіковані муцинозні та перснеподібні пухлини або/і наявність перфорації чи обструкції пухлиною на момент постановки діагнозу. Права половина ободової кишка є найбільш частою первинною локалізацією раку, що призводить до перитонеальних метастазів, за нею слідує ліва половина ободової кишки, ректосигмоїдний перехід та пряма кишка.

Незважаючи на значні нещодавні досягнення в лікуванні КРР, його прогноз при залученні очеревини залишається надзвичайно поганим, 3-річна виживаність не перевищує 5-8%. Метастази очеревини самі по собі підвищують ризик та спричиняють у 1,5-2 рази гіршу виживаність порівняно з пацієнтами з КРР із вісцеральними метастазами. Тому багато лікарів все ще вважають КРР із перитонеальними метастазами термінальним захворюванням, яке підлягає лише паліативній системній хіміотерапії.

Поточні дані показують, що значна частка пацієнтів з КРР (до 35%) мають ізольовані синхронні або метахронні ураження очеревини без екстраперитонеальних метастазів. У цих випадках перебіг КРР може нагадувати перебіг раку апендикса чи яєчників і вказує на локальне поширення пухлини в черевній порожнині. Цей аспект виступає за використання агресивних локальних методів терапії, таких як циторедуктивна хірургія (CRS).

Протягом останніх 30 років експертні центри в Сполучених Штатах, Європі та Австралії зібрали важливі докази та досягли значного прогресу в хірургічному лікуванні хворих на КРР з ізольованими перитонеальними метастазами.

У цій главі розглядатимуться досягнення та суперечності місцево-регіонарного лікування пацієнтів з КРР із перитонеальним захворюванням.

2. Симптоми

Характер і важкість симптомів зазвичай корелюють із інтраабдомінальним пухлинним навантаженням і точним розташуванням ураження очеревини. Збільшення об’єму пухлини зрештою призводить до розвитку багаторівневої хронічної кишкової непрохідності, що проявляється нудотою, блюванням, спазмами в животі та закрепами.

Пацієнти з масивним ураженням органів малого таза можуть мати ознаки дистальної кишкової непрохідності, що характеризується інтенсивним спастичним болем у нижніх частинах живота, здуттям живота та, іноді, блюванням. У пацієнтів із тривалими епізодами блювання з часом розвивається гіпохлоремічний гіпокаліємічний метаболічний алкалоз, який може призвести до порушень електролітного балансу та відповідних симптомів, включаючи аритмію, м’язові спазми та погіршення закрепів.

Асцит супроводжує перитонеальне метастазування КРР у 70-80% випадків і може спричиняти додаткові симптоми, такі як збільшення розмірів живота, відчуття раннього насичення під час прийому їжі, здуття живота, набряки живота та нижніх кінцівок, збільшення ваги.

Інша група симптомів неспецифічна і розвивається в основному внаслідок прогресування раку. Вони включають кахексію та саркопенію, втрату ваги та втому.

Симптоми, пов’язані з первинною пухлиною, виникатимуть у пацієнтів із синхронними перитонеальними метастазами. Залізодефіцитна анемія внаслідок тривалої прихованої внутрішньопросвітної кровотечі може супроводжувати КРР. Під час лабораторних досліджень її слід відрізняти від анемії, пов’язаної з хронічним захворюванням, яка є поширеною серед пацієнтів із прогресуючим раком, включаючи перитонеальну дисемінацію. Інші пацієнти страждатимуть від обструкції через кільцеподібний ріст пухлини, який звужує просвіт.

Гематохезія також може бути присутньою, але пацієнти зазвичай не ігнорують її. Оскільки перитонеальні метастази зазвичай розвиваються при КРР високого ризику, також можуть виникати ускладнення первинної пухлини. Вони включають перфорацію пухлини з абсцесом або перитонітом і сепсис, масивну кровотечу зі значною втратою крові та гостру непрохідність товстої кишки, яка може призвести до швидкого летального наслідку, якщо її залишити без лікування.

Пацієнти з перитонеальними метастазами КРР можуть не відчувати жодних симптомів, і в цьому випадку виявлення перитонеальних метастазів є випадковим під час КТ чи МРТ, лапароскопії або лапаротомії з іншої причини.

3. Принципи хірургічного лікування

Наявність колоректальних перитонеальних метастазів зазвичай означає, що радикальне лікування є неможливим, і ці пацієнти є кандидатами на системну хіміотерапію та/або симптоматичне лікування. Важливо не погіршувати прогноз пацієнта непотрібними процедурами та не відкладати основне лікування.

Таким чином, хірургічне лікування цих пацієнтів має базуватися на наступних ключових принципах:

  1. Видалення безсимптомної первинної пухлини за наявності перитонеального метастазування не забезпечує жодних переваг у виживанні в порівнянні з системною хіміотерапією та призводить до ускладнень та смертності після колектомії.
    Ризики ускладнень первинної пухлини, такі як кровотеча та обструкція/перфорація відносно низькі (3% і 7-14%, відповідно) протягом усього періоду системного лікування, навіть з анти-VEGF агентами. Таким чином, цих пацієнтів необхідно направити до клінічного онколога. Первинне видалення пухлини можна розглядати лише у пацієнтів, які відмовляються від хіміотерапії, пацієнтів з низьким рівнем комплаєнсу або за відсутності постійного доступу до онкологічної допомоги.
  2. Для симптоматичних пацієнтів хірургічне втручання з приводу первинної пухлини є виправданим, оскільки вони можуть отримати користь від хірургічного лікування обструкції, перфорації та кровотечі.
    Хірург повинен бути впевнений, що симптоми будуть полегшені та пацієнт проведе мінімум часу в лікарні. Після лікування пацієнти направляються до клінічного онколога.
  3. У невідкладних випадках видалення будь-яких уражень очеревини, які не викликають симптомів, не досягає жодної терапевтичної мети.
    Спроби циторедукції не є корисними для пацієнтів та можуть призвести до серйозних ускладнень і затримати початок системної хіміотерапії.
  4. Циторедуктивна хірургія (CRS) з повним видаленням усіх метастазів очеревини є надзвичайно агресивним підходом, що є хірургічно складним та несе високі ризики для пацієнта.
    Цей вид терапії перитонеальних метастазів КРР лише розвивається і має обмежені проспективні дані. CRS залишається на стадії дослідження та виконується виключно в спеціалізованих центрах, що мають відповідний досвід та проводять поточні дослідження.

4. Клінічна картина

Картина пацієнтів з КРР із перитонеальними метастазами може значно відрізнятися, як і алгоритми діагностики та лікування. Часто ураження очеревини є несподіваною знахідкою, особливо в екстрених випадках, коли лікарі можуть приймати неоптимальні рішення. У цьому розділі ми обговоримо поширені клінічні сценарії КРР з ураженням очеревини та надамо ключові кроки ведення пацієнтів, щоб полегшити прийняття рішень поза спеціалізованими установами CRS.

4.1 Неургентні прояви захворювання

А. Пацієнти з неургентними та неспецифічними симптомами.

Тривалі симптоми нудоти, дискомфорту в животі, здуття та закрепу часто змушують пацієнтів звертатися до лікаря. Пацієнти та їхні родичі також можуть помітити асцит, який часто зустрічається при КРР з перитонеальним ураженням. Втрата ваги, атрофія м’язів і втома рідко є першими симптомами, що виникають через перитонеальні метастази КРР, але також можуть спонукати пацієнтів звернутися до лікаря. Як правило, вони звертаються до свого лікаря на первинній ланці або гастроентеролога, який проводить діагностичні обстеження.

Зазвичай, ендоскопічне обстеження є першим кроком у пацієнтів з такими симптомами та скаргами. Колоноскопія є найточнішим методом виявлення КРР (чутливість: 94,7%). Вона не тільки локалізує вогнище, але також дозволяє провести біопсію та гістопатологічне дослідження.

Наступним тестом зазвичай є комп’ютерна томографія (КТ) трьох зон: грудна клітка, черевна порожнина і таз з пероральним чи внутрішньовенним контрастуванням. Це широкодоступний, швидкий, відносно недорогий метод дослідження і може бути інтерпретований хірургами. При підозрі на перитонеальні метастази КТ є методом першого вибору для встановлення їх наявності, локалізації та розміру, а також діагностики позаочеревинного ураження. Найвищу чутливість КТ для виявлення перитонеальних метастазів має в епігастрії, тазу, на поверхні печінки та у великому чепці. Низьку чутливість цей метод має при ураженнях ​​на поверхні селезінки, стінки тонкої кишки, у малому чепці та зв’язці Трейтца.
Одне дослідження продемонструвало чутливість КТ 100% для ураження очеревини >5 см, 87% для ураження менше 5 см, і лише 43% для уражень менше 0,5 см. Значні розбіжності в результатах КТ і діагностичній точності можуть бути присутніми у різних рентгенологів, і точність, як правило, є вищою у радіологів, що мають більший досвід візуалізації перитонеальних метастазів.

Пухлинні маркери (CEA, CA-19.9 і CA-125) можуть корелювати з пухлинним навантаженням і можуть використовуватися на додаток до візуалізації для діагностики КРР, оцінки відповіді та оцінки прогнозу. Щоб використовувати онкомаркери для подальшої оцінки, слід визначити їх початковий рівень до проведення будь-якого лікування.

Діагностична лапароскопія (DL) з біопсією уражень очеревини не завжди необхідна, але може бути корисною в деяких випадках, наприклад, коли походження захворювання очеревини не встановлено. DL дозволяє провести ретельне обстеження черевної порожнини із записом усіх видимих уражень і біопсією з гістопатологічною верифікацією. Однак, іноді неможливо ідентифікувати всі наявні метастази через спайки або анатомію пацієнта.

За наявності асциту аспірація під контролем ультразвуку (УЗД) або КТ і цитологічний аналіз є корисним методом, особливо у пацієнтів, які відмовляються або не підходять для DL чи лапаротомії, оскільки майже всі пацієнти з перитонеальними метастазами мають життєздатні злоякісні клітини в асцитичній рідині. Після постановки та підтвердження діагнозу пацієнтів направляють до клінічного онколога.

B. Пацієнти, яким проводять планову операцію з приводу первинної колоректальної пухлини.

Діагностичні кроки для пацієнтів, у яких нещодавно діагностовано КРР, подібні до описаної вище у сценарії А. Іноді пацієнти не відчувають жодних симптомів, пов’язаних із невеликими перитонеальними метастазами. У цих пацієнтів ураження очеревини є випадковою знахідкою під час планової колектомії з приводу первинного КРР. У цьому випадку ми рекомендуємо обмежити хірургічне втручання дослідженням черевної порожнини із фіксацією та біопсією всіх видимих ​​уражень очеревини та направити пацієнта до клінічного онколога. Виявлення IV стадії захворювання під час хірургічного втручання вимагає міждисциплінарного обговорення, оскільки це змінює стратегію ведення пацієнта.

C. Безсимптомні пацієнти.

Пацієнтам, у яких відсутні будь-які симптоми первинного КРР або його перитонеальних метастазів, карциноматоз, як правило, діагностують випадково під час лапароскопії або лапаротомії з іншої причини (наприклад, холецистектомія, герніопластика тощо). У цьому сценарії ми рекомендуємо оцінити черевну порожнину, задокументувати та зробити біопсію пухлини очеревини і виконати заплановану хірургічну процедуру. Біопсія є обов’язковою, оскільки її результати визначають порядок подальших діагностичних дій. Інтраопераційне виявлення первинної пухлини не завжди можливе, але воно може істотно допомогти в подальшому обстеженні. Після виписки хворого повинен оглянути клінічний онколог.

4.2 Прояви невідкладних симптомів

А. Кишкова непрохідність.

Цей невідкладний клінічний стан може бути наслідком обструкції просвіту кишки первинною пухлиною та/або перитонеальними метастазами, що стенозують кишечник. Таким чином, КТ черевної порожнини та малого таза з оральним чи внутрішньовенним контрастуванням є кращим діагностичним методом, необхідним для виявлення джерела обструкції.

Якщо КТ недоступно або стан пацієнта не дозволяє це зробити, проста рентгенографія черевної порожнини є швидкою і хорошою альтернативою, хоча вона значно менш чутлива та неспецифічна. Виконання клізми з гастрографіном може допомогти визначити рівень обструкції, але не слід виконувати її, коли пацієнт нестабільний.

Виявлення джерела кишкової непрохідності перед операцією є важливим, оскільки у невідкладних пацієнтів із КРР і ураженням очеревини хірургічне втручання має бути спрямоване лише на усунення обструкції. Якщо непрохідність спричинена первинною пухлиною, хірургічне лікування залежить від стану пацієнта, а також від наявних ресурсів і включає (у порядку зменшення переваги):

  • Колектомія з первинним анастомозом
  • Колектомія з кінцевою колостомою
  • Обхідний анастомоз
  • Відвідна колостома (по можливості слід уникати у пацієнтів з асцитом)

Незалежно від обраного методу, перевага надається лапароскопічному (а не відкритому) доступу через менший ризик післяопераційних ускладнень, але лише якщо він не погіршує стан пацієнта. Рекомендується оцінка черевної порожнини та біопсія очеревини.

Якщо пацієнт може не перенести втручання або відмовляється від операції, паліативні варіанти включають:

  • Ендоскопічне встановлення металевого стента, що саморозширюється. Цей підхід забезпечує швидший час відновлення та коротший час перебування в лікарні, ніж паліативне хірургічне втручання, і дозволяє раннє призначення системної хіміотерапії.
  • Лазерна абляція первинної пухлини є ефективною для відновлення прохідності просвіту у 97% пацієнтів із частково обструктивною пухлиною. Однак більшості пацієнтів знадобляться багаторазові процедури через коротку тривалість паліативного ефекту та ризик перфорації.

Непрохідність кишківника внаслідок метастазів в очеревину лікують резекцією, шунтуванням або стомою. Ми також настійно рекомендуємо оглянути черевну порожнину та провести біопсію уражень очеревини. Однак видалення значних об’ємів тканин  збільшує тривалість процедури та хірургічну травму, тому не рекомендується. Пацієнти зі значним ураженням очеревини та/або високою непрохідністю тонкої кишки або багаторівневою непрохідністю мають поганий прогноз і їх слід лікувати паліативно за допомогою накладання обхідних анастомозів, інтралюмінального стентування, кишкових зондів для декомпресії та харчування і фармакологічними засобами (октреотид, дексаметазон, галоперидол, метоклопрамід, оланзапін і скополамін).

В. Перфорація кишківника та кровотеча є можливими клінічними проявами у пацієнтів з КРР, що мають перитонеальні метастази; однак вони не пов’язані з перитонеальними ураженнями як такими, тому лікування подібне до невідкладної загальної хірургії. У пацієнтів, які потребують лапароскопії або лапаротомії, також виконується оцінка черевної порожнини та біопсія візуалізованих уражень. Хронічну внутрішньопросвітну кровотечу з пухлини слід лікувати шляхом початку системної хіміотерапії та корекції дефіциту заліза, а не паліативної хірургії.

Пацієнтам, які надходять з невідкладним станом, потрібен певний час для відновлення, після чого їх слід направити до онколога для початку системної хіміотерапії та/або симптоматичного лікування.

5. Циторедуктивна хірургія

5.1. Цілі

Циторедуктивна хірургія (CRS) є методом, що лише розвивається, і її роль у лікуванні пацієнтів з перитонеальними метастазами ще належить встановити. Цей метод був представлений кілька десятиліть тому як альтернатива рекомендованій паліативній системній хіміотерапії з двома основними цілями:

  1. Для збільшення загального виживання
  2. Для забезпечення виживання без інших методів лікування

5.2. Дані щодо ефективності циторедукції 

Дані щодо ефективності CRS для лікування перитонеальних метастазів CRC походять переважно з обсерваційних досліджень і є необ’єктивними. Однак на сьогоднішній день існує кілька рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), які вимагають подальших досліджень.

  • У першому РКД, опублікованому в 2003 році, 105 пацієнтів були рандомізовані на CRS і гіпертермічну внутрішньоочеревинну хіміотерапію (HIPEC) мітоміцином-C з наступною системною хіміотерапією 5-ФУ і лейковорином (n=54) або тільки системною хіміотерапією 5-ФУ і лейковорином (n=51). Медіана ЗВ була майже вдвічі вищою в групі CRS+HIPEC (22,3 проти 12,6 місяців, p=0,035). Однак використання сучасної хіміотерапії на основі оксаліплатину або іринотекану в поєднанні з біологічними препаратами забезпечує середнє виживання довше, ніж у будь-якій дослідженій групі.
  • В іншому дослідженні 2016 року брали участь 48 пацієнтів (по 24 на групу) з перитонеальними метастазами КРР, рандомізованих у групу CRS з внутрішньоочеревинним введенням 5-ФУ або системною хіміотерапією оксаліплатином і 5-ФУ. Медіана загального виживання, а також 2- та 5-річне виживання, були значно вищими в групі CRS + внутрішньоочеревинного 5-ФУ, тоді як виживаність без прогресування була подібною. Результати цього дослідження багатообіцяючі; однак, враховуючи розмір вибірки, важко зробити якісь висновки.
  • Останнє дослідження PRODIGE 7 на цю тему було опубліковано в 2021 році та включало 265 пацієнтів, які були випадковим чином розподілені на CRS з (n=133) або без (n=132) HIPEC на основі оксаліплатину. Після спостереження до 63,8 місяців, медіана загального виживання була подібною між групами: 41,7 місяців у CRS+HIPEC проти 41,2 місяців у групі, яким проводили лише CRS (p=0,99). Згідно з аналізом підгруп, єдиними пацієнтами, які отримали користь від CRS+HIPEC, були пацієнти з індексом канцероматозу (PCI) 11-15 (HR 0,44, 95% довірчий інтервал [CI]: 0,21-0,90). Важливо відзначити, що в цьому дослідженні для HIPEC була обрана 30-хвилинна перфузія оксаліплатином; отже, інші хіміопрепарати та режими ще мають бути вивчені.

Існуючі дані свідчать про те, що повне видалення пухлини (повна циторедукція) є дуже важливим і, якщо це можливо, має бути наріжним каменем локального лікування. Роль внутрішньоочеревинної хіміотерапії у пацієнтів з КРР з перитонеальними метастазами наразі залишається невизначеною та потребує подальших досліджень.

5.3. Основні компоненти CRS

CRS є складною процедурою, пов’язаною зі значним рівнем післяопераційних ускладнень, що коливається навіть серед експертних центрів від 6,7% до 45%. Тому ми настійно не рекомендуємо проводити цей вид лікування поза спеціалізованими установами. Чиказький консенсус 2020 року щодо злоякісних новоутворень очеревини встановив стандарти для центрів, які виконують CRS+HIPEC, і в цьому абзаці ми висвітлимо ключові параметри та елементи, необхідні для відповідності цим критеріям і створення успішної та безпечної програми CRS.

  • А. Мультидисциплінарна команда з лікування онкологічних захворювань, до складу якої входять хірурги, клінічні та променеві онкологи, а також патологи, радіологи, генетичні консультанти та спеціалісти з паліативної медицини, забезпечує безперервність лікування та покращує результати лікування.
  • В.Необхідні навчені бригади хірургів, анестезіологів та  спеціалістів відділень інтенсивної терапії (ВІТ). Стажування з хірургічної онкології є обов’язковим, але зазвичай не передбачає окремого навчання CRS/HIPEC, тому більшість хірургів навчаються проводити CRS у своїх більш досвідчених колег, що є досить тривалим процесом (необхідно провести 130–220 самостійних втручань для покращення повноти видалення пухлини та зменшення кількості ускладнень). Структуру та роботу центрів, де практикують CRS, можна дізнатися під час стажування та семінарів у таких центрах або зі спеціальних програм, які проводять експерти в цій галузі.
  • С.Постійний цілодобовий доступ до КТ, інтервенційної радіології та інтервенційної гастроентерології дозволяє якнайшвидше виявляти та лікувати післяопераційні ускладнення. Для повного одужання та повернення до передопераційної якості життя також необхідною є наявність спеціалістів з дієтології та ерготерапії.
  • D. Збір даних у центрах, що проводять CRS та їх рутинна оцінка надають важливу інформацію про попередні та поточні результати, полегшують відбір пацієнтів, сприяють ретельному подальшому спостереженню та дозволяють застосовувати модифікації, що ґрунтуються на доказах, для покращення результатів лікування.

5.4. Додаткове обстеження та відбір пацієнтів для направлення в центри, що проводять CRS

Діагностичне обстеження має на меті виявити кандидатів на хірургічне втручання серед пацієнтів із перитонеальними метастазами КРР, які отримають найбільшу користь від цього підходу. Ретельний відбір пацієнтів має важливе значення, оскільки хірургічні втручання у пацієнтів з неоперабельним захворюванням не забезпечують жодних переваг у виживанні та можуть призвести до серйозних ускладнень та затримки системного лікування.

Таким чином, необхідний багаторівневий діагностичний підхід із якісною та кількісною оцінкою ураження очеревини. Його цілі включають:

  • Виключення позаочеревинних метастазів
  • Підтвердження резектабельності пухлини
  • Оцінка ймовірності повного одужання
  • Планування хірургічного втручання

Якісний етап включає визначення локалізації перитонеальних метастазів і залучення важливих анатомічних структур. Кількісна оцінка передбачає оцінку пухлинного навантаження за допомогою індексу канцероматозу (PCI). Він забезпечує чисельне вимірювання внутрішньочеревного об’єму пухлини (від 0 до 39) з урахуванням розміру ураження та кількості уражених областей живота (зобр. 1) і корелює з ймовірністю повного видалення пухлини та загальним прогнозом.

Зобр 1. Схема розрахунку індексу перитонеального канцероматозу (РСІ)

КТ органів грудної клітки, черевної порожнини і тазу з пероральним чи внутрішньовенним контрастним підсиленням є ключовим методом діагностики для передопераційного дослідження КРР із перитонеальним метастазуванням. Однак його обмеження, перераховані вище (див. частину 4), не дозволяють використовувати його як єдиний метод для діагностики перитонеального ураження, оцінки резектабельності або вибору кандидатів для хірургічного втручання.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) може доповнити КТ при оцінці перитонеальних метастазів КРР, особливо у пацієнтів із муцинозною патологією (МРТ забезпечує високу роздільну здатність пухлин зі значним вмістом рідини), а також при підозрі на ураження пухлиною сечоводів чи інших важливих структур.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ-КТ) з 18F-фтордезоксиглюкозою (18F-FDG) можуть надати додаткову інформацію до КТ та МРТ для виявлення прихованих позаочеревинних вогнищ і визначення метастазів з найвищою метаболічною активністю для прицільної біопсії в окремих випадках. ПЕТ не слід використовувати без КТ через його низьку роздільну здатність.

Діагностична лапароскопія (DL) набирає популярності серед хірургів для відбору кандидатів на CRS. Дослідження показали, що DL може уберегти до 50% пацієнтів від непотрібної операції. Однак рівень хибно виключених пацієнтів невідомий, і наразі немає стандартних критеріїв відбору та для прийняття рішень. DL також має обмежену користь у пацієнтів із множинними інтраабдомінальними злуками.

Незважаючи на всі діагностичні методи описані вище, у деяких пацієнтів діагностична лапаротомія є єдиним остаточним способом прогнозування можливості повного видалення пухлини. Однак інколи хірургам потрібно кілька годин, щоб встановити, що це неможливо.

Зрештою, рішення про продовження CRS ґрунтується на таких факторах:

  • Загальне пухлинне навантаження, яке можна виміряти лише після повного вісцеролізу.
  • Ураження пухлиною ділянок, які важко або неможливо повністю видалити, таких як ворота печінки та жовчні протоки, повне ураження шлунка або підшлункової залози, численні ураження стінки тонкої кишки та брижі та невелика довжина здорової тонкої кишки, ураження кореня брижі, обширна інвазія діафрагми та сечоводів.
  • Технічні навички хірургічної бригади та наявність ресурсів, необхідних для післяопераційного ведення.
  • Супутні захворювання пацієнта та загальний функціональний і харчовий статус (CRS протипоказаний пацієнтам зі статусом ECOG ≥3 через високий ризик ускладнень).
  • Прогнозована післяопераційна якість життя після всіх необхідних резекцій.

Немає єдиного діагностичного методу, який забезпечує достатню передопераційну оцінку і точний відбір кандидатів на CRS. Тому зазвичай потрібне поєднання методів візуалізації та діагностичної лапароскопії або лапаротомії.

5.5. Циторедуктивна процедура

Метою CRS є повна резекція всієї видимої пухлини (повна циторедукція) з максимально можливим збереженням внутрішніх органів. Якість CRS оцінюється та реєструється наприкінці процедури за допомогою оцінки повноти циторедукції (CC), яку ввів Sugarbaker і базується на розмірі залишкових уражень очеревини.

Зобр. 2. Схема розрахунку ступеня повноти циторедукції (СС)

Ведення анестезії при CRS є складним через водно-електролітні зміни, пов’язані з хірургічним втручанням. Ціль-орієнтована інфузійна терапія на основі оцінки ударного об’єму є найкращим підходом у периопераційному періоді, оскільки це зменшує кількість ускладнень і тривалість перебування в лікувальному закладі, порівняно з ліберальною інфузійною терапією. Стандартний моніторинг, включаючи нервово-м’язову передачу, внутрішньостравохідну температуру, центральний венозний тиск і темп діурезу, рекомендується протягом всього оперативного втручання.

Рутинне передопераційне встановлення назогастрального зонда не рекомендоване, оскільки це призводить до затримки відновлення функції кишечника та не впливає на частоту неспроможності кишкового анастомозу за даними мета-аналізу із 33 РКД у яких взяло участь 5240 пацієнтів, що перенесли операції на черевній порожнині. Однак постановка зонда може бути корисною у пацієнтів із високим ризиком післяопераційного гастростазу після малої оментектомії, дисекції воріт печінки або дистальної резекції шлунка. Стентування сечоводу також не використовується у всіх пацієнтів з КРР, хоча воно повинно розглядатися у випадках поширених захворювань органів малого тазу або підозри на ураження сечовивідних шляхів. Стентування проводиться в операційній перед операцією.

CRS починається з серединного розрізу та ретельної ревізії черевної порожнини. Резекції можуть включати перитонектомію діафрагми, черевної стінки, резекцію діафрагми з подальшою пластикою, резекцію капсули печінки та паренхіми, дисекцію воріт печінки, гастректомію, панкреатектомію, оментектомію, спленектомію, резекцію тонкої кишки, колектомію, тотальну гістеректомію з оваріектомією та цистектомію. Ці процедури виконуються за необхідності досягнення повної циторедукції або якщо збереження органу неможливе. Хірурги, що виконують CRS повинні мати великий досвід виконання кожної процедури. Необхідно зберегти принаймні 200 см (≥80 дюймів) тонкої кишки, щоб уникнути синдрому короткої кишки – загрозливого ускладнення CRS. Після виконання операції проводять оцінку повноти циторедукції.

Якщо планується HIPEC, її виконують після CRS, але перед накладанням анастомозів, крім езофаго-єюнального. Мета полягає в тому, щоб піддати лінії резекції кишечника хіміоперфузійному агенту та зменшити ризик рецидиву в анастомозі або лінії скоб. [96] Цей підхід пов’язаний з низьким рівнем неспроможності анастомозів (менше 6%)[14, 97, 98].

Закриття живота є стандартним. Рання екстубація в операційній після CRS рекомендована за відсутності протипоказань. Це пов’язано з меншою кількістю респіраторних ускладнень, скороченням часу перебування у відділенні інтенсивної терапії та в лікарні, швидшим відновленням функції кишечника та більш ранньою мобілізацією пацієнта. Після процедури ми рекомендуємо перевести пацієнтів у відділення інтенсивної терапії для ретельного спостереження, а потім до стаціонарного хірургічного відділення.

CRS пов’язаний зі значним рівнем післяопераційних ускладнень. Тому центри, які виконують цю процедуру, повинні мати досвідчений персонал відділення інтенсивної терапії, цілодобовий доступ до КТ, інтервенційної радіології та інтервенційної гастроентерології для раннього та ефективного виявлення та лікування будь-яких ускладнень. Для повного одужання та повернення до передопераційного режиму харчування також необхідні спеціалісти з харчування та ерготерапії.

5.6. Внутрішньоочеревинна хіміотерапія

Гіпертермічну внутрішньоочеревинну хіміотерапію (HIPEC) проводять в операційній відразу після CRS і перед усіма анастомозами, крім езофагоєюнального. Це можна зробити двома способами: відкритим («техніка Колізею») або закритим. Жоден метод не перевершує інший з точки зору ефективності та безпеки; однак закрита техніка забезпечує більш стабільну внутрішньочеревну температуру та менше гемодинамічних змін. HIPEC виконується за допомогою апарату для нагрівання та перфузії з 2 вхідними та 2 вихідними катетерами, температурою розчину 41-43ºC та швидкістю току рідини 1000 -1500 мл/хв.

На даний момент існує кілька препаратів і схем, які найчастіше використовуються для HIPEC при КРР з перитонеальними метастазами:

  • Мітоміцин-С 40 мг у 3 л 1,5% розчину декстрози для перитонеального діалізу: 30 мг протягом 60 хвилин перфузії, потім ще 10 мг протягом 30 хвилин (загальна перфузія: 90 хвилин).
  • Мітоміцин-С 35 мг/м2 в 3 л 1,5% розчину декстрози для перитонеального діалізу: 17,5 мг/м2 на початку, потім 8,8 мг/м2 через 30 хвилин і 8,8 мг/м2 через 60 хвилин (загальна перфузія: 90 хвилин).
  • Мелфалан 50 мг/м2 2 л 1,5 % розчину декстрози для перитонеального діалізу для 90-хвилинної перфузії.

Існують деякі ретроспективні дослідження, в яких порівнювали результати виживання HIPEC з мітоміцином-C проти мелфалану; однак результати суперечливі. Таким чином, рішення про те, який препарат і техніку HIPEC використовувати, як правило, базується на доступних даних, досвіді та ресурсах центру, попередніх системних схемах лікування та можливій хіміорезистентності.

Профілактичний HIPEC вивчався в 2 РКД, в тому числі у пацієнтів з КРР з високим ризиком розвитку перитонеальних метастазів після первинної резекції пухлини.

  • У дослідженні COLOPEC (2019) 204 пацієнтам із прогресуючим (T4N0-2M0) або перфорованим раком товстої кишки було призначено колектомію + HIPEC з оксаліплатином + ад’ювантну хіміотерапію (x6 місяців) або колектомію + ад’ювантну хіміотерапію (x6 місяців) не було різниці у виживанні через 18 місяців: 80,9% в експериментальній групі проти 76,2% у контрольній групі (p=0,28). Однак частота післяопераційних ускладнень була вищою в групі HIPEC: 10% проти 3%.
  • Нещодавнє дослідження PROPHYLOCHIP-PRODIGE 15 (2020) включало 150 пацієнтів з КРР, які мали перфоровану пухлину або кілька синхронних локалізованих перитонеальних метастазів або метастазів в яєчниках, видалених під час первинної резекції пухлини. Усі пацієнти отримували 6 місяців ад’ювантної хіміотерапії, а потім були випадковим чином рандомізовані для спостереження чи повторної операції (з повним видаленням очеревинного ураження, якщо можливо) + HIPEC з оксаліплатином. Повторне хірургічне втручання + HIPEC не покращило 3-річну виживаність порівняно з лише спостереженням (44% проти 53%, p=0,82), але призвело до ускладнень у 41% пацієнтів.

Незважаючи на фактори ризику розвитку перитонеального метастазування, ад’ювантна системна хіміотерапія з подальшим спостереженням у цих пацієнтів видається адекватною стратегією з точки зору виживання. Якщо виникає рецидив із ураженням очеревини, пацієнтів можна направити до експертного закладу для проведення CRS.

6. Обговорення

Одна з існуючих суперечок полягає в тому, чи потрібно видаляти первинну пухлину у пацієнта з КРР з перитонеальними метастазами. Намір і прагнення хірурга видалити її зрозумілі, особливо коли захворювання очеревини виявлено несподівано або воно є локалізованим. Проте факт залишається фактом, що колектомія при безсимптомній первинній пухлині за наявності метастатичного ураження не дає жодних переваг у виживанні порівняно із системною хіміотерапією, але призводить до післяопераційних ускладнень та смертності.

Ризик появи симптомів пов’язаних з первинною пухлиною під час системного лікування є низькими і залишаються такими протягом усього курсу хіміотерапії. Тривалу приховану внутрішньопросвітну кровотечу з пухлини слід лікувати раннім початком системної хіміотерапії, а не паліативною хірургією.

Інше важливе питання при локорегіонарному лікуванні КРР з перитонеальними метастазами полягає в тому, чи впливає передопераційний PCI на вибір кандидатів для CRS. Існуючі дані демонструють значно гіршу виживаність у пацієнтів із високим PCI (>15, 19 або 20) після CRS+HIPEC, і багато центрів використовують різні порогові показники PCI для відбору кандидатів на втручання серед пацієнтів з КРР.

Однак немає досліджень, які показують, що CRS не має користі у пацієнтів із високим PCI. Пухлинне навантаження є важливим фактором, який вказує на те, наскільки масштабною буде операція. Таким чином, ми вважаємо, що попередньо визначене PCI може бути корисним при оцінці співвідношення ризик-користь, оскільки баланс хірургічних ризиків і післяопераційної якості життя пацієнта є основою для прийняття рішення про продовження CRS.

Ще одна велика суперечка, про яку вже згадувалося вище, — це вплив HIPEC на результати лікування пацієнтів. Існуючі ретроспективні дані підтверджують його використання після CRS, незважаючи на обмежене проникнення в тканини (1-3 мм). Це також підтверджується РКД 2003 року, яке продемонструвало перевагу CRS+HIPEC (мітоміцин-C) над лише системною хіміотерапією (медіана ЗВ: 22,3 проти 12,6 місяців, p=0,035).

Дослідження PRODIGE 7 показало значне виживання в обох групах, які проходили CRS, але довело, що 30-хвилинний HIPEC з оксаліплатином не впливає на загальне виживання (41,7 проти 41,2 місяців, p=0,99). Таким чином, CRS, що виконується в експертних центрах є виправданим лікуванням у окремих пацієнтів з КРР, яке може забезпечити відчутне виживання, але роль HIPEC з різними препаратами та схемами потребує подальшого вивчення.

Підсумки

  • Очеревина є третім за поширеністю місцем метастазування КРР після печінки та легень, з частотою 8-13%. До 35% цих пацієнтів мають ізольовані ураження очеревини без екстраперитонеальних метастазів.
  • Пацієнти з перитонеальними метастазами КРР можуть бути абсолютно безсимптомними, але частіше спостерігаються дискомфорт у животі, нудота, закрепи і асцит, а також симптоми, пов’язані з первинною пухлиною.
  • Діагностичне обстеження безпосередньо залежить від клінічної картини та терапевтичної мети і складається з кількох методів, включаючи променеві методи, ендоскопічну, хірургічну та гістопатологічну оцінку.
  • Більшість пацієнтів із перитонеальними метастазами КРР отримують паліативну системну хіміотерапію як стандарт лікування.
  • Видалення безсимптомної первинної пухлини у пацієнтів з КРР із захворюванням очеревини не забезпечує жодних переваг у виживанні в порівнянні з лише системною хіміотерапією, але може призвести до ускладнень після колектомії.
  • Первинне видалення пухлини слід розглядати у симптоматичних і невідкладних випадках, а також у пацієнтів, які відмовляються від хіміотерапії, не дотримуються режиму лікування та не мають доступу до якісної онкологічної допомоги.
  • У невідкладних випадках видалення уражень очеревини, які не викликають симптомів, не досягає жодних терапевтичних цілей.
  • CRS — це хірургічний метод лікування, що лише розвивається, і який ще досліджується, отже має проводитися лише в спеціалізованих центрах, що мають значним досвід таких втручань.
  • У окремих пацієнтів повне усунення перитонеального захворювання може бути альтернативою пожиттєвому системному лікуванню зі значною виживаністю (медіана ЗВ: 41,2 місяця).
  • Роль HIPEC у пацієнтів із перитонеальними метастазами КРР ще належить встановити.
  • Профілактична 30-хвилинна HIPEC з оксаліплатином і планова повторна операція з HIPEC (оксаліплатин протягом 30 хвилин), якщо пухлина виявлена, не мають переваг та призводять до післяопераційної захворюваності у пацієнтів із високим ризиком розвитку перитонеального ураження після первинної резекції пухлини.

Джерела

  1. Segelman J, Granath F, Holm T, Machado M, Mahteme H, Martling A. Incidence, prevalence and risk factors for peritoneal carcinomatosis from colorectal cancer. Br J Surg. 2012;99(5):699-705.
  2. van Gestel YR, Thomassen I, Lemmens VE, Pruijt JF, van Herk-Sukel MP, Rutten HJ, et al. Metachronous peritoneal carcinomatosis after curative treatment of colorectal cancer. Eur J Surg Oncol. 2014;40(8):963-9.
  3. Quere P, Facy O, Manfredi S, Jooste V, Faivre J, Lepage C, et al. Epidemiology, Management, and Survival of Peritoneal Carcinomatosis from Colorectal Cancer: A Population-Based Study. Dis Colon Rectum. 2015;58(8):743-52.
  4. Choi AH, Farzaneh C, Kejriwal N, Calidas A, Cordero-Caban K, Roman M, et al. Rate of Peritoneal Carcinomatosis in Resected Stage II and III Colon Cancer. Ann Surg Oncol. 2020;27(13):4943-8.
  5. van Santvoort HC, Braam HJ, Spekreijse KR, Koning NR, de Bruin PC, de Vries Reilingh TS, et al. Peritoneal carcinomatosis in t4 colorectal cancer: occurrence and risk factors. Ann Surg Oncol. 2014;21(5):1686-91.
  6. Bastiaenen VP, Aalbers AGJ, Arjona-Sánchez A, Bellato V, van der Bilt JDW, D’Hoore AD, et al. Risk of metachronous peritoneal metastases in patients with pT4a versus pT4b colon cancer: An international multicentre cohort study. Eur J Surg Oncol. 2021;47(9):2405-13.
  7. Zhao B, Lopez NE, Eisenstein S, Schnickel GT, Sicklick JK, Ramamoorthy SL, et al. Synchronous metastatic colon cancer and the importance of primary tumor laterality – A National Cancer Database analysis of right- versus left-sided colon cancer. Am J Surg. 2020;220(2):408-14.
  8. Franko J, Shi Q, Meyers JP, Maughan TS, Adams RA, Seymour MT, et al. Prognosis of patients with peritoneal metastatic colorectal cancer given systemic therapy: an analysis of individual patient data from prospective randomised trials from the Analysis and Research in Cancers of the Digestive System (ARCAD) database. Lancet Oncol. 2016;17(12):1709-19.
  9. Franko J, Shi Q, Goldman CD, Pockaj BA, Nelson GD, Goldberg RM, et al. Treatment of colorectal peritoneal carcinomatosis with systemic chemotherapy: a pooled analysis of north central cancer treatment group phase III trials N9741 and N9841. J Clin Oncol. 2012;30(3):263-7.
  10. Meyer Y, Olthof PB, Grünhagen DJ, de Hingh I, de Wilt JHW, Verhoef C, et al. Treatment of metachronous colorectal cancer metastases in the Netherlands: A population-based study. Eur J Surg Oncol. 2022;48(5):1104-9.
  11. Leung V, Huo YR, Liauw W, Morris DL. Oxaliplatin versus Mitomycin C for HIPEC in colorectal cancer peritoneal carcinomatosis. Eur J Surg Oncol. 2017;43(1):144-9.
  12. Hompes D, D’Hoore A, Van Cutsem E, Fieuws S, Ceelen W, Peeters M, et al. The treatment of peritoneal carcinomatosis of colorectal cancer with complete cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal peroperative chemotherapy (HIPEC) with oxaliplatin: a Belgian multicentre prospective phase II clinical study. Ann Surg Oncol. 2012;19(7):2186-94.
  13. Pretzsch E, Bösch F, Neumann J, Ganschow P, Bazhin A, Guba M, et al. Mechanisms of Metastasis in Colorectal Cancer and Metastatic Organotropism: Hematogenous versus Peritoneal Spread. J Oncol. 2019;2019:7407190.
  14. Nikiforchin A, Gushchin V, King MC, Baron E, Nieroda C, Sittig M, et al. Surgical and oncological outcomes after cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy at a nonacademic center: 25-year experience. J Surg Oncol. 2021;123(4):1030-44.
  15. Choudry MHA, Shuai Y, Jones HL, Pai RK, Pingpank JF, Ahrendt SS, et al. Postoperative Complications Independently Predict Cancer-Related Survival in Peritoneal Malignancies. Ann Surg Oncol. 2018;25(13):3950-9.
  16. Moran B, Cecil T, Chandrakumaran K, Arnold S, Mohamed F, Venkatasubramaniam A. The results of cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy in 1200 patients with peritoneal malignancy. Colorectal Dis. 2015;17(9):772-8.
  17. Smeenk RM, Verwaal VJ, Zoetmulder FAN. Learning curve of combined modality treatment in peritoneal surface disease. Br J Surg. 2007;94(11):1408-14.
  18. Passot G, Vaudoyer D, Villeneuve L, Kepenekian V, Beaujard AC, Bakrin N, et al. What made hyperthermic intraperitoneal chemotherapy an effective curative treatment for peritoneal surface malignancy: A 25-year experience with 1,125 procedures. J Surg Oncol. 2016;113(7):796-803.
  19. Kyang LS, Alzahrani NA, Valle SJ, Rahman MK, Arrowaili A, Liauw W, et al. Long-term survival outcomes of cytoreductive surgery and perioperative intraperitoneal chemotherapy: Single-institutional experience with 1225 cases. J Surg Oncol. 2019;120(4):794-802.
  20. Levine EA, Stewart JHt, Shen P, Russell GB, Loggie BL, Votanopoulos KI. Intraperitoneal chemotherapy for peritoneal surface malignancy: experience with 1,000 patients. J Am Coll Surg. 2014;218(4):573-85.
  21. Narasimhan V, Das A, Warrier S, Lynch C, McCormick J, Tie J, et al. Evaluation of cytoreductive surgery and HIPEC for peritoneal surface malignancies: analysis of 384 consecutive cases. Langenbecks Arch Surg. 2019;404(5):527-39.
  22. Kusamura S, Baratti D, Hutanu I, Rossi P, Deraco M. The importance of the learning curve and surveillance of surgical performance in peritoneal surface malignancy programs. Surg Oncol Clin N Am. 2012;21(4):559-76.
  23. Sugarbaker PH, Alderman R, Edwards G, Marquardt CE, Gushchin V, Esquivel J, et al. Prospective morbidity and mortality assessment of cytoreductive surgery plus perioperative intraperitoneal chemotherapy to treat peritoneal dissemination of appendiceal mucinous malignancy. Ann Surg Oncol. 2006;13(5):635-44.
  24. Desantis M, Bernard JL, Casanova V, Cegarra-Escolano M, Benizri E, Rahili AM, et al. Morbidity, mortality, and oncological outcomes of 401 consecutive cytoreductive procedures with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (HIPEC). Langenbecks Arch Surg. 2015;400(1):37-48.
  25. Markogiannakis H, Messaris E, Dardamanis D, Pararas N, Tzertzemelis D, Giannopoulos P, et al. Acute mechanical bowel obstruction: clinical presentation, etiology, management and outcome. World J Gastroenterol. 2007;13(3):432-7.
  26. Johnson WR, Hawkins AT. Large Bowel Obstruction. Clin Colon Rectal Surg. 2021;34(4):233-41.
  27. Cihoric M, Kehlet H, Lauritsen ML, Højlund J, Foss NB. Electrolyte and Acid-Base Disturbances in Emergency High-Risk Abdominal Surgery, a Retrospective Study. World J Surg. 2022;46(6):1325-35.
  28. Jayne DG, Fook S, Loi C, Seow-Choen F. Peritoneal carcinomatosis from colorectal cancer. Br J Surg. 2002;89(12):1545-50.
  29. Zaborowski AM, Abdile A, Adamina M, Aigner F, d’Allens L, Allmer C, et al. Characteristics of Early-Onset vs Late-Onset Colorectal Cancer: A Review. JAMA Surg. 2021;156(9):865-74.
  30. Baer C, Menon R, Bastawrous S, Bastawrous A. Emergency Presentations of Colorectal Cancer. Surg Clin North Am. 2017;97(3):529-45.
  31. Baron E, Milovanov V, Gushchin V, Sittig M, Neiroda C, Sardi A. Predicting Aborted Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy (AHIPEC) with Preoperative Tumor and Inflammatory Markers in Potentially Resectable Appendiceal Cancer Patients with Peritoneal Carcinomatosis. Ann Surg Oncol. 2020;27(7):2548-56.
  32. Kanemitsu Y, Shitara K, Mizusawa J, Hamaguchi T, Shida D, Komori K, et al. Primary Tumor Resection Plus Chemotherapy Versus Chemotherapy Alone for Colorectal Cancer Patients With Asymptomatic, Synchronous Unresectable Metastases (JCOG1007; iPACS): A Randomized Clinical Trial. J Clin Oncol. 2021;39(10):1098-107.
  33. van der Kruijssen DEW, Elias SG, Vink GR, van Rooijen KL, t Lam-Boer J, Mol L, et al. Sixty-Day Mortality of Patients With Metastatic Colorectal Cancer Randomized to Systemic Treatment vs Primary Tumor Resection Followed by Systemic Treatment: The CAIRO4 Phase 3 Randomized Clinical Trial. JAMA Surg. 2021;156(12):1093-101.
  34. Cirocchi R, Trastulli S, Abraha I, Vettoretto N, Boselli C, Montedori A, et al. Non-resection versus resection for an asymptomatic primary tumour in patients with unresectable stage IV colorectal cancer. Cochrane Database Syst Rev. 2012(8):Cd008997.
  35. Scheer MG, Sloots CE, van der Wilt GJ, Ruers TJ. Management of patients with asymptomatic colorectal cancer and synchronous irresectable metastases. Ann Oncol. 2008;19(11):1829-35.
  36. Poultsides GA, Servais EL, Saltz LB, Patil S, Kemeny NE, Guillem JG, et al. Outcome of primary tumor in patients with synchronous stage IV colorectal cancer receiving combination chemotherapy without surgery as initial treatment. J Clin Oncol. 2009;27(20):3379-84.
  37. Nitzkorski JR, Farma JM, Watson JC, Siripurapu V, Zhu F, Matteotti RS, et al. Outcome and natural history of patients with stage IV colorectal cancer receiving chemotherapy without primary tumor resection. Ann Surg Oncol. 2012;19(2):379-83.
  38. Rodriguez-Bigas MA. Locoregional methods for management and palliation in patients who present with stage IV colorectal cancer  [Available from: https://www.uptodate.com/contents/locoregional-methods-for-management-and-palliation-in-patients-who-present-with-stage-iv-colorectal-cancer?source=history_widget#H6297413.
  39. The Chicago Consensus on Peritoneal Surface Malignancies: Management of Colorectal Metastases. Ann Surg Oncol. 2020;27(6):1761-7.
  40. The Chicago Consensus on Peritoneal Surface Malignancies: Standards. Ann Surg Oncol. 2020;27(6):1743-52.
  41. Pickhardt PJ, Hassan C, Halligan S, Marmo R. Colorectal cancer: CT colonography and colonoscopy for detection–systematic review and meta-analysis. Radiology. 2011;259(2):393-405.
  42. Laghi A, Bellini D, Rengo M, Accarpio F, Caruso D, Biacchi D, et al. Diagnostic performance of computed tomography and magnetic resonance imaging for detecting peritoneal metastases: systematic review and meta-analysis. Radiol Med. 2017;122(1):1-15.
  43. Marin D, Catalano C, Baski M, Di Martino M, Geiger D, Di Giorgio A, et al. 64-Section multi-detector row CT in the preoperative diagnosis of peritoneal carcinomatosis: correlation with histopathological findings. Abdom Imaging. 2010;35(6):694-700.
  44. de Bree E, Koops W, Kröger R, van Ruth S, Witkamp AJ, Zoetmulder FA. Peritoneal carcinomatosis from colorectal or appendiceal origin: correlation of preoperative CT with intraoperative findings and evaluation of interobserver agreement. J Surg Oncol. 2004;86(2):64-73.
  45. Torkzad MR, Casta N, Bergman A, Ahlström H, Påhlman L, Mahteme H. Comparison between MRI and CT in prediction of peritoneal carcinomatosis index (PCI) in patients undergoing cytoreductive surgery in relation to the experience of the radiologist. J Surg Oncol. 2015;111(6):746-51.
  46. Dohan A, Hoeffel C, Soyer P, Jannot AS, Valette PJ, Thivolet A, et al. Evaluation of the peritoneal carcinomatosis index with CT and MRI. Br J Surg. 2017;104(9):1244-9.
  47. Carpelan-Holmström M, Louhimo J, Stenman UH, Alfthan H, Haglund C. CEA, CA 19-9 and CA 72-4 improve the diagnostic accuracy in gastrointestinal cancers. Anticancer Res. 2002;22(4):2311-6.
  48. Huang CJ, Jiang JK, Chang SC, Lin JK, Yang SH. Serum CA125 concentration as a predictor of peritoneal dissemination of colorectal cancer in men and women. Medicine (Baltimore). 2016;95(47):e5177.
  49. Enblad M, Ghanipour L, Cashin PH. Prognostic scores for colorectal cancer with peritoneal metastases treated with cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. Int J Hyperthermia. 2018;34(8):1390-5.
  50. Zaidi MY, Lee RM, Gamboa AC, Speegle S, Cloyd JM, Kimbrough C, et al. Preoperative Risk Score for Predicting Incomplete Cytoreduction: A 12-Institution Study from the US HIPEC Collaborative. Ann Surg Oncol. 2020;27(1):156-64.
  51. von Renteln D, Gutmann TE, Schmidt A, Vassiliou MC, Rudolph HU, Caca K. Standard diagnostic laparoscopy is superior to NOTES approaches: results of a blinded, randomized controlled porcine study. Endoscopy. 2012;44(6):596-604.
  52. Runyon BA, Hoefs JC, Morgan TR. Ascitic fluid analysis in malignancy-related ascites. Hepatology. 1988;8(5):1104-9.
  53. Petrovic B, Nikolaidis P, Hammond NA, Grant TH, Miller FH. Identification of adhesions on CT in small-bowel obstruction. Emerg Radiol. 2006;12(3):88-93; discussion 4-5.
  54. Dalal KM, Gollub MJ, Miner TJ, Wong WD, Gerdes H, Schattner MA, et al. Management of patients with malignant bowel obstruction and stage IV colorectal cancer. J Palliat Med. 2011;14(7):822-8.
  55. Lappas JC, Reyes BL, Maglinte DD. Abdominal radiography findings in small-bowel obstruction: relevance to triage for additional diagnostic imaging. AJR Am J Roentgenol. 2001;176(1):167-74.
  56. Thompson WM, Kilani RK, Smith BB, Thomas J, Jaffe TA, Delong DM, et al. Accuracy of abdominal radiography in acute small-bowel obstruction: does reviewer experience matter? AJR Am J Roentgenol. 2007;188(3):W233-8.
  57. Hida K, Hasegawa S, Kinjo Y, Yoshimura K, Inomata M, Ito M, et al. Open versus laparoscopic resection of primary tumor for incurable stage IV colorectal cancer: a large multicenter consecutive patients cohort study. Ann Surg. 2012;255(5):929-34.
  58. Tilney HS, Lovegrove RE, Purkayastha S, Sains PS, Weston-Petrides GK, Darzi AW, et al. Comparison of colonic stenting and open surgery for malignant large bowel obstruction. Surg Endosc. 2007;21(2):225-33.
  59. Karoui M, Charachon A, Delbaldo C, Loriau J, Laurent A, Sobhani I, et al. Stents for palliation of obstructive metastatic colon cancer: impact on management and chemotherapy administration. Arch Surg. 2007;142(7):619-23; discussion 23.
  60. Spinelli P, Mancini A, Dal Fante M. Endoscopic treatment of gastrointestinal tumors: indications and results of laser photocoagulation and photodynamic therapy. Semin Surg Oncol. 1995;11(4):307-18.
  61. Zhao XD, Cai BB, Cao RS, Shi RH. Palliative treatment for incurable malignant colorectal obstructions: a meta-analysis. World J Gastroenterol. 2013;19(33):5565-74.
  62. Obita GP, Boland EG, Currow DC, Johnson MJ, Boland JW. Somatostatin Analogues Compared With Placebo and Other Pharmacologic Agents in the Management of Symptoms of Inoperable Malignant Bowel Obstruction: A Systematic Review. J Pain Symptom Manage. 2016;52(6):901-19.e1.
  63. Verwaal VJ, van Ruth S, de Bree E, van Sloothen GW, van Tinteren H, Boot H, et al. Randomized trial of cytoreduction and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy versus systemic chemotherapy and palliative surgery in patients with peritoneal carcinomatosis of colorectal cancer. J Clin Oncol. 2003;21(20):3737-43.
  64. Cashin PH, Mahteme H, Spång N, Syk I, Frödin JE, Torkzad M, et al. Cytoreductive surgery and intraperitoneal chemotherapy versus systemic chemotherapy for colorectal peritoneal metastases: A randomised trial. Eur J Cancer. 2016;53:155-62.
  65. Quénet F, Elias D, Roca L, Goéré D, Ghouti L, Pocard M, et al. Cytoreductive surgery plus hyperthermic intraperitoneal chemotherapy versus cytoreductive surgery alone for colorectal peritoneal metastases (PRODIGE 7): a multicentre, randomised, open-label, phase 3 trial. Lancet Oncol. 2021;22(2):256-66.
  66. Specchia ML, Frisicale EM, Carini E, Di Pilla A, Cappa D, Barbara A, et al. The impact of tumor board on cancer care: evidence from an umbrella review. BMC Health Serv Res. 2020;20(1):73.
  67. van der Vlies E, Smits AB, Los M, van Hengel M, Bos WJW, Dijksman LM, et al. Implementation of a preoperative multidisciplinary team approach for frail colorectal cancer patients: Influence on patient selection, prehabilitation and outcome. J Geriatr Oncol. 2020;11(8):1237-43.
  68. Polanco PM, Ding Y, Knox JM, Ramalingam L, Jones H, Hogg ME, et al. Institutional learning curve of cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemoperfusion for peritoneal malignancies. Ann Surg Oncol. 2015;22(5):1673-9.
  69. Andréasson H, Lorant T, Påhlman L, Graf W, Mahteme H. Cytoreductive surgery plus perioperative intraperitoneal chemotherapy in pseudomyxoma peritonei: aspects of the learning curve. Eur J Surg Oncol. 2014;40(8):930-6.
  70. Poskus E, Strupas K, Gushchin V, Sugarbaker PH. Cytoreductive Surgery and HIPEC in the Baltic States: An International Scientific Workshop with Live Surgery. Viszeralmedizin. 2014;30(5):353-9.
  71. European School of Peritoneal Surface Oncology Training Programme  [Available from: https://www.essoweb.org/european-school-of-peritoneal-surface-oncology-training-programme/.
  72. Dodson RM, McQuellon RP, Mogal HD, Duckworth KE, Russell GB, Votanopoulos KI, et al. Quality-of-Life Evaluation After Cytoreductive Surgery with Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy. Ann Surg Oncol. 2016;23(Suppl 5):772-83.
  73. Jacquet P, Sugarbaker PH. Clinical research methodologies in diagnosis and staging of patients with peritoneal carcinomatosis. Cancer Treat Res. 1996;82:359-74.
  74. Jimenez W, Sardi A, Nieroda C, Sittig M, Milovanov V, Nunez M, et al. Predictive and prognostic survival factors in peritoneal carcinomatosis from appendiceal cancer after cytoreductive surgery with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. Ann Surg Oncol. 2014;21(13):4218-25.
  75. Wang W, Tan GHC, Chia CS, Skanthakumar T, Soo KC, Teo MCC. Are positron emission tomography-computed tomography (PET-CT) scans useful in preoperative assessment of patients with peritoneal disease before cytoreductive surgery (CRS) and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (HIPEC)? International Journal of Hyperthermia. 2018;34(5):524-31.
  76. Choi EK, Yoo Ie R, Park HL, Choi HS, Han EJ, Kim SH, et al. Value of Surveillance (18)F-FDG PET/CT in Colorectal Cancer: Comparison with Conventional Imaging Studies. Nucl Med Mol Imaging. 2012;46(3):189-95.
  77. Lopez-Lopez V, Cascales-Campos PA, Gil J, Frutos L, Andrade RJ, Fuster-Quiñonero M, et al. Use of (18)F-FDG PET/CT in the preoperative evaluation of patients diagnosed with peritoneal carcinomatosis of ovarian origin, candidates to cytoreduction and hipec. A pending issue. Eur J Radiol. 2016;85(10):1824-8.
  78. Briggs RH, Chowdhury FU, Lodge JP, Scarsbrook AF. Clinical impact of FDG PET-CT in patients with potentially operable metastatic colorectal cancer. Clin Radiol. 2011;66(12):1167-74.
  79. Dohan A, Hobeika C, Najah H, Pocard M, Rousset P, Eveno C. Preoperative assessment of peritoneal carcinomatosis of colorectal origin. J Visc Surg. 2018;155(4):293-303.
  80. Li J, Yan R, Lei J, Jiang C. Comparison of PET with PET/CT in detecting peritoneal carcinomatosis: a meta-analysis. Abdom Imaging. 2015;40(7):2660-6.
  81. Marmor RA, Kelly KJ, Lowy AM, Baumgartner JM. Laparoscopy is Safe and Accurate to Evaluate Peritoneal Surface Metastasis Prior to Cytoreductive Surgery. Ann Surg Oncol. 2016;23(5):1461-7.
  82. Hentzen J, van der Plas WY, Constansia RDN, Been LB, Hoogwater FJH, van Ginkel RJ, et al. Role of diagnostic laparoscopy in patients with suspicion of colorectal peritoneal metastases to evaluate suitability for cytoreductive surgery with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. BJS Open. 2019;3(6):812-21.
  83. Jayakrishnan TT, Zacharias AJ, Sharma A, Pappas SG, Gamblin TC, Turaga KK. Role of laparoscopy in patients with peritoneal metastases considered for cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (HIPEC). World J Surg Oncol. 2014;12:270.
  84. Leimkühler M, de Haas RJ, Pol VEH, Hemmer PHJ, Been LB, van Ginkel RJ, et al. Adding diagnostic laparoscopy to computed tomography for the evaluation of peritoneal metastases in patients with colorectal cancer: A retrospective cohort study. Surg Oncol. 2020;33:135-40.
  85. Tabrizian P, Jayakrishnan TT, Zacharias A, Aycart S, Johnston FM, Sarpel U, et al. Incorporation of diagnostic laparoscopy in the management algorithm for patients with peritoneal metastases: A multi-institutional analysis. J Surg Oncol. 2015;111(8):1035-40.
  86. Nikiforchin A, Gushchin V, Sittig M, Baron E, Lopez-Ramirez F, Nieroda C, et al. Outcomes Following Cytoreductive Surgery with Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy with and without Diaphragmatic Resection in Patients with Peritoneal Metastases. Ann Surg Oncol. 2022;29(2):873-82.
  87. Ihemelandu CU, McQuellon R, Shen P, Stewart JH, Votanopoulos K, Levine EA. Predicting postoperative morbidity following cytoreductive surgery with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (CS+HIPEC) with preoperative FACT-C (Functional Assessment of Cancer Therapy) and patient-rated performance status. Ann Surg Oncol. 2013;20(11):3519-26.
  88. Lee TC, Wima K, Sussman JJ, Ahmad SA, Cloyd JM, Ahmed A, et al. Readmissions After Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy: a US HIPEC Collaborative Study. J Gastrointest Surg. 2020;24(1):165-76.
  89. Vashi PG, Gupta D, Lammersfeld CA, Braun DP, Popiel B, Misra S, et al. The relationship between baseline nutritional status with subsequent parenteral nutrition and clinical outcomes in cancer patients undergoing hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. Nutr J. 2013;12:118.
  90. Hansen F, Berntsen GKR, Salamonsen A. “What matters to you?” A longitudinal qualitative study of Norwegian patients’ perspectives on their pathways with colorectal cancer. Int J Qual Stud Health Well-being. 2018;13(1):1548240.
  91. Eng OS, Dumitra S, O’Leary M, Raoof M, Wakabayashi M, Dellinger TH, et al. Association of Fluid Administration With Morbidity in Cytoreductive Surgery With Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy. JAMA Surg. 2017;152(12):1156-60.
  92. Hendrix RJ, Damle A, Williams C, Harris A, Spanakis S, Lambert DH, et al. Restrictive Intraoperative Fluid Therapy is Associated with Decreased Morbidity and Length of Stay Following Hyperthermic Intraperitoneal Chemoperfusion. Ann Surg Oncol. 2019;26(2):490-6.
  93. Colantonio L, Claroni C, Fabrizi L, Marcelli ME, Sofra M, Giannarelli D, et al. A randomized trial of goal directed vs. standard fluid therapy in cytoreductive surgery with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. J Gastrointest Surg. 2015;19(4):722-9.
  94. Hübner M, Kusamura S, Villeneuve L, Al-Niaimi A, Alyami M, Balonov K, et al. Guidelines for Perioperative Care in Cytoreductive Surgery (CRS) with or without hyperthermic IntraPEritoneal chemotherapy (HIPEC): Enhanced recovery after surgery (ERAS®) Society Recommendations – Part I: Preoperative and intraoperative management. Eur J Surg Oncol. 2020;46(12):2292-310.
  95. Nelson R, Edwards S, Tse B. Prophylactic nasogastric decompression after abdominal surgery. Cochrane Database Syst Rev. 2007;2007(3):Cd004929.
  96. González-Moreno S, González-Bayón LA, Ortega-Pérez G. Hyperthermic intraperitoneal chemotherapy: Rationale and technique. World J Gastrointest Oncol. 2010;2(2):68-75.
  97. Baron E, Gushchin V, King MC, Nikiforchin A, Sardi A. Pelvic Anastomosis Without Protective Ileostomy is Safe in Patients Treated with Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy. Annals of Surgical Oncology. 2020;27(13):4931-40.
  98. García-Fadrique A, Estevan Estevan R, Sabater Ortí L. Quality Standards for Surgery of Colorectal Peritoneal Metastasis After Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy. Ann Surg Oncol. 2022;29(1):188-202.
  99. Cata JP, Nguyen LT, Ifeanyi-Pillette IC, Van Meter A, Dangler LA, Feng L, et al. An assessment of the survival impact of multimodal anesthesia/analgesia technique in adults undergoing cytoreductive surgery with hyperthermic intraperitoneal chemotherapy: a propensity score matched analysis. Int J Hyperthermia. 2019;36(1):369-75.
  100. Leiting JL, Cloyd JM, Ahmed A, Fournier K, Lee AJ, Dessureault S, et al. Comparison of open and closed hyperthermic intraperitoneal chemotherapy: Results from the United States hyperthermic intraperitoneal chemotherapy collaborative. World J Gastrointest Oncol. 2020;12(7):756-67.
  101. Rodríguez Silva C, Moreno Ruiz FJ, Bellido Estévez I, Carrasco Campos J, Titos García A, Ruiz López M, et al. Are there intra-operative hemodynamic differences between the Coliseum and closed HIPEC techniques in the treatment of peritoneal metastasis? A retrospective cohort study. World J Surg Oncol. 2017;15(1):51.
  102. Sugarbaker PH, Van der Speeten K. Surgical technology and pharmacology of hyperthermic perioperative chemotherapy. J Gastrointest Oncol. 2016;7(1):29-44.
  103. Lopez-Ramirez F, Gushchin V, Sittig M, King MC, Baron E, Nikiforchin A, et al. Iterative Cytoreduction and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy for Recurrent Mucinous Adenocarcinoma of the Appendix. Ann Surg Oncol. 2022;29(6):3390-401.
  104. Turaga K, Levine E, Barone R, Sticca R, Petrelli N, Lambert L, et al. Consensus guidelines from The American Society of Peritoneal Surface Malignancies on standardizing the delivery of hyperthermic intraperitoneal chemotherapy (HIPEC) in colorectal cancer patients in the United States. Ann Surg Oncol. 2014;21(5):1501-5.
  105. Van der Speeten K, Lemoine L, Sugarbaker P. Overview of the optimal perioperative intraperitoneal chemotherapy regimens used in current clinical practice. Pleura Peritoneum. 2017;2(2):63-72.
  106. Sardi A, Jimenez W, Nieroda C, Sittig M, Shankar S, Gushchin V. Melphalan: a promising agent in patients undergoing cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. Ann Surg Oncol. 2014;21(3):908-14.
  107. Sipok A, Sardi A, Nieroda C, King MC, Sittig M, Gushchin V. Comparison of Survival in Patients with Isolated Peritoneal Carcinomatosis from Colorectal Cancer Treated with Cytoreduction and Melphalan or Mitomycin-C as Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy Agent. Int J Surg Oncol. 2018;2018:1920276.
  108. Klaver CEL, Wisselink DD, Punt CJA, Snaebjornsson P, Crezee J, Aalbers AGJ, et al. Adjuvant hyperthermic intraperitoneal chemotherapy in patients with locally advanced colon cancer (COLOPEC): a multicentre, open-label, randomised trial. Lancet Gastroenterol Hepatol. 2019;4(10):761-70.
  109. Goéré D, Glehen O, Quenet F, Guilloit JM, Bereder JM, Lorimier G, et al. Second-look surgery plus hyperthermic intraperitoneal chemotherapy versus surveillance in patients at high risk of developing colorectal peritoneal metastases (PROPHYLOCHIP-PRODIGE 15): a randomised, phase 3 study. Lancet Oncol. 2020;21(9):1147-54.
  110. Elias D, Mariani A, Cloutier AS, Blot F, Goéré D, Dumont F, et al. Modified selection criteria for complete cytoreductive surgery plus HIPEC based on peritoneal cancer index and small bowel involvement for peritoneal carcinomatosis of colorectal origin. Eur J Surg Oncol. 2014;40(11):1467-73.
  111. Cashin PH, Dranichnikov F, Mahteme H. Cytoreductive surgery and hyperthermic intra-peritoneal chemotherapy treatment of colorectal peritoneal metastases: cohort analysis of high volume disease and cure rate. J Surg Oncol. 2014;110(2):203-6.
  112. Baratti D, Kusamura S, Iusco D, Cotsoglou C, Guaglio M, Battaglia L, et al. Should a History of Extraperitoneal Disease Be a Contraindication to Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy for Colorectal Cancer Peritoneal Metastases? Dis Colon Rectum. 2018;61(9):1026-34.
  113. Birgisson H, Enblad M, Artursson S, Ghanipour L, Cashin P, Graf W. Patients with colorectal peritoneal metastases and high peritoneal cancer index may benefit from cytoreductive surgery and hyperthermic intraperitoneal chemotherapy. Eur J Surg Oncol. 2020;46(12):2283-91.
  114. Burnett A, Lecompte MA, Trabulsi N, Dubé P, Gervais MK, Trilling B, et al. Peritoneal carcinomatosis index predicts survival in colorectal patients undergoing HIPEC using oxaliplatin: a retrospective single-arm cohort study. World J Surg Oncol. 2019;17(1):83.
  115. Cortés-Guiral D, Hübner M, Alyami M, Bhatt A, Ceelen W, Glehen O, et al. Primary and metastatic peritoneal surface malignancies. Nature Reviews Disease Primers. 2021;7(1):91.
  116. Valle SJ, Alzahrani NA, Liauw W, Sugarbaker PH, Bhatt A, Morris DL. Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy (HIPEC) Methodology, Drugs and Bidirectional Chemotherapy. Indian J Surg Oncol. 2016;7(2):152-9.
  117. Sugarbaker PH, Jablonski KA. Prognostic features of 51 colorectal and 130 appendiceal cancer patients with peritoneal carcinomatosis treated by cytoreductive surgery and intraperitoneal chemotherapy. Ann Surg. 1995;221(2):124-32.