fbpx

UK

Головна > Для медиків / ATLS > ATLS Додаток B: Гіпотермія і теплові ураження

ATLS Додаток B: Гіпотермія і теплові ураження

Червень 22, 2022 - читати ≈ 18 хвилин

Поділитися

Зміст

Цілі

  1. Визначити проблеми, які виникають при ураженнях внаслідок впливу температури.
  2. Пояснити механізм і ризики, пов’язані з гіпотермією та тепловою травмою у постраждалих.
  3. Визначити три рівні гіпотермії.
  4. Визначити два рівні теплової травми.
  5. Описати підходи до лікування гіпотермії та теплової травми.

Організм має підтримувати постійну температуру від 36,4°C (97,5°F) до 37,5°C (99,5°F). Вплив екстремальних температур може змінити нормальну терморегуляцію через підвищення або зниження основної температури тіла. Значні зміни в основній температурі тіла призводять до системних небезпечних для життя наслідків. Вплив навколишнього середовища може бути як безпосередньою причиною травми, так і ускладнити інші травматичні ушкодження.

Холодова травма: системна гіпотермія

Гіпотермія визначається як температура тіла нижче 35°C (95°F). За відсутності супутніх травматичних ушкоджень гіпотермію можна класифікувати як легку (35–32°C або 95°–89,6°F), середню (32–30°C або 89,6–86°F) чи важку (нижче 30°C або 86°F).

За наявності травматичного ушкодження гіпотермія може бути більш проблематичною. Вона зустрічається у 10% травмованих пацієнтів і в майже однієї третини важко поранених (показник тяжкості травми > або = 16). Синергія гіпотермії і травми може призвести до збільшення органної недостатності та смерті.

Тому за наявності травм рекомендовані різні підходи для класифікації: легка гіпотермія (36°C (96,8°F)), помірна (36°–32°C (96,8–89,6°F)) і важка (<32°C (89,6°F)). Гіпотермію можна також оцінити згідно з клінічними ознаками, використовуючи швейцарську систему класифікації (таблиця B-1).

Таблиця В-1. Стадії та лікування випадків гіпотермії

СтадіяКлінічні симптомиТемпература тілааЛікування
1Тремтіння, свідомість збереженаВід 35°C до 32°C
(95–89,6 F)
Тепле приміщення та одяг, теплі солодкі напої та активний рух (якщо можливо)
2Порушення свідомості, Тремтіння відсутнєВід < 32°C до 28°C
(< 89,6–82,4 F)
Контроль функції серця, мінімальні та обережні рухи для запобігання аритмії, горизонтальне положення та іммобілізація, ізоляція всього тіла, активне зовнішнє зігрівання
3Без свідомості, немає тремтіння; життєво важливі показники присутніВід < 28°C до 24°C
(<82,4–75,2 F)
Заходи, ідентичні стадії 2, плюс захист дихальних шляхів ECMO* або CPB** у випадках серцевої нестабільності, несприйнятливої до лікування
4Відсутність життєво важливих показників< 24°C
(<75,2 F)
Те саме, що й н стадіях 2 і 3, плюс СЛР і до трьох доз адреналіну (1 мг) та дефібриляції з подальшим дозуванням, керуючись клінічною відповіддю; зігрівання за допомогою ECMO чи CPB (за наявності) або СЛР із альтернативним внутрішнім зігріванням
*Екстракорпоральна мембранна оксигенація (Extracorporeal Membrane Oxygenation – ECMO).
** Серцево-легеневе шунтування (Сardiopulmonary bypass  – CPB)
а Ризик зупинки серця збільшується при температурі нижче 32°C і значно зростає при температурі <28°C.

Ця система актуальніша, порівняно з традиційною методикою, коли є складнощі у вимірюванні основної температури тіла пацієнта. Термометри, калібровані для зчитування низьких температур, необхідні для виявлення сильної гіпотермії; вимірювання температури тіла пацієнта може відрізнятися, залежно від локалізації, перфузії та температури навколишнього середовища.

Гостра гіпотермія настає швидко під впливом раптового холоду, як при зануренні в холодну воду або у лавину. Швидкий вплив низьких температур знижує здатність організму підтримувати нормотермію, навіть якщо вироблення тепла є максимальним. Для розвитку гіпотермії потрібно близько 30 хвилин.

Підгостра гіпотермія виникає у поєднанні з виснаженням енергетичних запасів організму, що супроводжується гіповолемією, і її лікування вимагає від клініцистів проведення інфузійної терапії разом із зігріванням пацієнта.

Субхронічна гіпотермія виникає після тривалого перебування на незначному холоді та коли регуляційна відповідь організму недостатня. Типовим прикладом субхронічної гіпотермії може бути стан літньої людини, яка після перелому стегна лежала нерухомо на землі.

Гіпотермію спричиняє холодне та вологе середовище. Випадки гіпотермії зазвичай трапляються під час стихійних лих і воєн, але також бувають і в міських умовах серед безхатьків, у зв’язку з вживанням алкоголю або наркотичних засобів, а також у молодих здорових людей під час активного відпочинку чи роботи.

Люди похилого віку особливо сприйнятливі до гіпотермії через їх порушену здатність збільшувати теплопродукцію та зменшувати втрати тепла за рахунок вазоконстрикції. У США 50% смертей внаслідок гіпотермії стаються у літніх людей, яким понад 65 років. Діти також більш сприйнятливі через відносно збільшену площу поверхні тіла та обмежені запаси енергії. Обидві ці групи населення також можуть потерпати через нездатність самостійно покинути холодне середовище у зв’язку зі зниженою витривалістю та рухливістю.

Особливе занепокоєння щодо гіпотермії викликає група пацієнтів із травмами, оскільки для обстеження необхідно зняти одяг. Для профілактики їм можна дати рідину кімнатної температури або призначити ліки, які впливають на здатність підтримувати основну температуру тіла, наприклад, міорелаксанти.

Гіпотермію фіксують у третини пацієнтів із тяжкою травмою. Медичні працівники можуть обмежити подальшу втрату температури шляхом зігріваючої інфузійної терапії і переливання підігрітої крові, обережно роздягаючи пацієнта й зберігаючи теплове середовище. Оскільки дані основної температури тіла (тобто температури стравоходу, прямої кишки або сечового міхура) є важливими при діагностиці системної гіпотермії, пацієнтам із підозрою на помірну і важку гіпотермію необхідно використовувати спеціальні термометри, здатні реєструвати низькі показники.

СИМПТОМИ

У пацієнтів із легкою гіпотермією спостерігається тремтіння. Шкіра холодна на дотик через вазоконстрикцію.

Помірна гіпотермія призводить до сплутаності свідомості, амнезії, апатії, нечіткої мови і втрати легкої моторики. У пацієнтів із сильною гіпотермією можуть спостерігатися фіксовані та розширені зіниці, брадикардія, гіпотонія, набряк легень, апное або зупинка серця.

Частота серцевих скорочень і артеріальний тиск змінні, також частим явищем у пацієнтів, які з часом одужують, є відсутність дихальної або серцевої діяльності. Оскільки гіпотермія може сильно пригнічувати частоту дихання та частоту серцевих скорочень, уважно спостерігайте за пацієнтами, щоб контролювати ознаки дихальної та серцевої діяльності.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ВПЛИВИ

Серцевий викид падає пропорційно градусу гіпотермії, порушення діяльності серця починається приблизно при 33°C (91,4°F). Зміни на ЕКГ є неспецифічними, але можуть включати зубці J (Осборна). На вигляд вони як відхилення вгору після комплексу QRS. Фібриляція шлуночків стає все більш поширеною, коли температура падає нижче 28°C (82,4°F), а при температурі нижче 25°C (77°F) може виникнути асистолія. Серцеві препарати та дефібриляція зазвичай неефективні за наявності ацидозу, гіпоксії та гіпотермії.

Необхідно відкласти ці методи лікування, доки пацієнт не буде нагрітий щонайменше до 28°C (82,4°F). Враховуючи високу вірогідність порушення серцевої діяльності, бажаними є периферичні внутрішньовенні введення або, якщо необхідно, центральні лінії стегнової кістки, вони кращі для доступу. При підключичному або яремному доступі не просовуйте провідник вперед у напрямі серця.

Дайте 100% кисень під час зігрівання пацієнта. Зігрівання не має перешкоджати переведенню пацієнта у відділення інтенсивної терапії.

ЛІКУВАННЯ

Травматологічна команда передовсім має взяти до уваги принципи ABCDE, включаючи серцево-легеневу реанімацію (СЛР) та постановку внутрішньовенного катетеру, якщо є зупинка серця. Запобігайте втраті тепла, забравши пацієнта з холоду та замінивши вологий і холодний одяг теплими ковдрами. Дайте кисень через кисневу маску.

Використовуйте правильну техніку зігрівання, яка визначається за показниками основної температури тіла, клінічним станом пацієнта, доступними методиками та досвідом травматологічної команди (таблиця B-2).

Таблиця В-2. Методи зігрівання

Метод зігріванняРівень гіпотермії
Пасивне зігрівання
• Висушити пацієнта
• Перевести у тепле середовище
• Тремтіння
• Ковдри або одяг
• Накрити голову
Легка (НТ1) гіпотермія від 35 до 32°C (95–89,6 F)
Активне зігрівання
Зовнішнє
• Грілка-подушка
• Тепла вода, ковдри, і пляшки з теплою водою
• Занурення в теплу воду
• Конвекція зовнішніми обігрівачами (лампи і випромінюючі обігрівачі)  
Легка (НТ1) (від 35 до 32°C [95–89,6 F]) і помірна (НТ11) гіпотермія (від < 32 до 28°C (< 89,6–82,4 F))
Внутрішнє
• Зігріваюча інфузійна терапія
• Промивання шлунку або товстої кишки
• Перитонеальний лаваж
• Промивання середостіння
• Підігріте інгаляційне повітря або кисень
Помірна (ГТ I НТ11I) (від < 32 до 28° C (< 89,6–82,4 F)) і важка гіпотермія (НТ111 і НТ IV) (від < 28 до < 24°C) (<82,4–<75,2 F))
Екстракорпоральне зігрівання
• Гемодіаліз
• Безперервне артеріовенозне зігрівання (CAVR)
• Безперервне венозне зігрівання (CVVR)
• Серцево-легеневе шунтування
Важка гіпотермія (НТ111 і НТ IV) ( від < 28 до < 24°C (<82,4–<75,2 F))

Легка гіпотермія зазвичай лікується неінвазивним, пасивним зовнішнім зігріванням. Повторюйте вимірювання температури для виявлення її падіння, що може вказувати на потребу посилення техніки зігрівання.

Гіпотермію середнього ступеня можна лікувати пасивним зовнішнім зігріванням у теплому приміщенні за допомогою теплих ковдр, повітряних обігрівачів, ковдри з підігрівом та підігрітої інфузійної терапії.

Сильна гіпотермія може потребувати активного зігрівання тіла. Забезпечте зволожене і підігріте повітря через механічну вентиляцію. Ефективними можуть бути промивання теплою рідиною сечового міхура через сечовий катетер, торакостомічний катетер або перитонеальний діаліз.

Використовуйте екстракорпоральне зігрівання крові в апараті штучного кровообігу у випадках сильної гіпотермії. Ця техніка робить можливим швидке зігрівання; йдеться про швидкість зігрівання від 1,5 до 10 градусів на годину. Для її виконання потрібне спеціальне обладнання та досвід. Пацієнти потребують ретельного спостереження за функціонуванням органів під час процесу зігрівання.

Зобр. B-1 подає алгоритм зігріваючої стратегії для пацієнтів із травмою після прибуття до лікарні. Стратегію зігрівання посилюють, залежно від ступеня гіпотермії.

Зобр. В-1. Стратегії зігрівання при травмі. Алгоритм ранньої цілеспрямованої терапії гіпотермії при травмі.

Необхідно уважно перевірити наявність організованого серцевого ритму; якщо такий існує, то у хворих із помітно зниженим метаболізмом кровообіг, ймовірно, достатній, тож енергійні компресії грудної клітки можуть перетворити цей ритм на фібриляцію. За відсутності організованого серцевого  ритму, слід проводити СЛР доти, доки пацієнт не буде зігрітий або виявляться інші ознаки того, що СЛР слід припинити. Однак точна роль СЛР як допоміжного засобу для зігрівання залишається спірною.

Лікуйте пацієнта в реанімаційному відділенні, коли це можливо, і постійно контролюйте серцеву діяльність. Проведіть ретельний пошук супутніх розладів (наприклад, цукрового діабету, сепсису, прийому наркотичних засобів або алкоголю) чи прихованої травми та своєчасно лікуйте захворювання. Отримайте зразки крові для загального аналізу крові, а також коагулограмми, фібриногену, електролітів, глюкози в крові, тестів на вміст алкоголю, токсинів, креатиніну, амілази, аналізів функції печінки та бактеріальних посівів крові. Належно лікуйте будь-які відхилення — наприклад, гіпоглікемія вимагає внутрішньовенного введення глюкози.

Констатація  смерті у пацієнтів може бути ускладнена при важкій гіпотермії. Хворих, у яких зупинилося серце, або вони померли в результаті гіпотермії, не оголошуйте мертвими, доки не доклали всіх зусиль, щоб відігріти.

Пам’ятайте аксіому:

«Ти не мертвий, доки не станеш теплим і мертвим».

Винятком із цього правила є хворі з гіпотермією, які перенесли аноксичну подію в стані нормотермії і не мають пульсу чи дихання, або ті, у кого рівень калію в сироватці крові перевищує 10 ммоль/л. Іншим винятком є ​​пацієнт зі смертельною раною (трансцеребральне вогнепальне поранення, повне знекровлення тощо) і гіпотермією.

Теплові травми

Хвороби, пов’язані зі спекою, поширені в усьому світі. У США в середньому понад 600 людей на рік помирають внаслідок надмірного впливу тепла. Теплове виснаження і тепловий удар — найбільш серйозні форми теплових травм; це поширені стани, яким, однак, можна запобігти.

Надмірна внутрішня температура тіла провокує послідовність запальних патологічних явищ, що призводить до легкого теплового виснаження і, якщо не лікувати, — до поліорганної недостатності та смерті. Тяжкість теплового удару корелює з тривалістю гіпертермії.

Швидке зниження температури тіла пов’язане з вищим рівнем виживання. Обов’язково оцінюйте стан пацієнтів з гіпертермією на предмет вживання психотропних препаратів або впливу анестетиків в анамнезі.

ВИДИ ТЕПЛОВИХ ТРАВМ

Теплове виснаження — поширене захворювання, спричинене надмірною втратою води та електролітів організмом. Воно має нечітко визначений спектр симптомів, що включає головний біль, нудоту, блювоту, запаморочення, слабкість, міалгію. Теплове виснаження відрізняється від теплового удару незміненою психікою та температурою тіла менше 39°C (102,2°F). Без лікування теплове виснаження потенційно може призвести до теплового удару.

Тепловий удар є системним станом, що загрожує життю та включає:

  1. Підвищену температуру тіла ≥ 40°C (104°F);
  2. Зміни центральної нервової системи у вигляді запаморочення, сплутаної свідомості, дратівливості, агресивності, апатії, дезорієнтації, судом, або коми;
  3. Системну запальну відповідь із поліорганною недостатністю, яка може включати енцефалопатію, рабдоміоліз, гостру ниркову недостатність, гострий респіраторний дистрес-синдром, пошкодження міокарда, гепатоцелюлярне пошкодження, ішемію кишечника або інфаркт та гематологічні ускладнення, такі як синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВС) і тромбоцитопенію.

Табл. B–3 порівнює хворих із тепловим виснаженням і тепловим ударом. Розрізняють два типи теплового удару. Класичний, або тепловий удар без фізичного навантаження, часто виникає в результаті пасивного впливу навколишнього середовища. Найбільш вразливими є маленькі діти, люди похилого віку, люди з обмеженими фізичними можливостями або хворі з розладами психіки. Стан дитини, яку залишили в погано провітрюваному автомобілі, припаркованому на сонці, є прикладом класичної форми теплового удару без фізичного навантаження. Гомеостатичні механізми виходить з ладу при високій температурі навколишнього середовища.

Таблиця B-3.
Дані фізикального обстеження у пацієнтів із тепловим виснаженням та тепловим ударом

Дані обстеженняТеплове виснаженняТепловий удар
СимптомиГоловний біль, нудота, блювання, запаморочення, нездужання і міалгіяГоловний біль, нудота, блювання, запаморочення, нездужання та міалгія, сплутана свідомість, дратівливість, дезорієнтація, судоми, кома
Температура< 39° C (102.2° F)≥ 40° C (104° F)
Системні ознакиНепритомність, низький артеріальний тискЕнцефалопатія, гепатоцелюлярне ураження, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), гостре ураження нирок, тахіпное, гострий дихальний дистрес-синдром, аритмія

Тепловий удар при фізичному навантаженні зазвичай виникає у здорових, молодих та фізично активних людей, які займаються інтенсивними фізичними навантаженнями або працюють у спеку за високої вологості повітря. Тепловий удар виникає тоді, коли внутрішня температура ​​тіла підвищується і система терморегуляції не може адекватно зреагувати.

Смертність коливається від 10% до 33% у пацієнтів із класичним тепловим ударом. Особи, які виживають, можуть мати залишкові необоротні неврологічні ураження. Пацієнти з тепловим ударом часто мають тахікардію і тахіпное. Вони можуть бути гіпотензивними або нормотензивними з широким діапазоном пульсового тиску.

Температура тіла ≥ 40°C (104°F). Шкіра зазвичай тепла й суха або липка від поту. Рівень печінкових і м’язових ферментів підвищений практично в усіх випадках. Зневоднення, низький рівень фізичної підготовки, відсутність адаптації, недосипання та ожиріння підвищить імовірність розвитку теплового удару від фізичного навантаження.

ПАТОЛОГІЧНА ФІЗІОЛОГІЯ

Через численні фізіологічні реакції, які допомагають збалансувати вироблення і розсіювання тепла людиною, організм здатний підтримувати внутрішню температуру тіла близько 37°C (98,6°F), незважаючи на вплив широкого діапазону навколишніх умов. Тепло утворюється в результаті як обмінних процесів, так і отримується від навколишнього середовища.

Першою реакцією на підвищення температури тіла є периферична вазодилятація, що збільшує втрату тепла через випромінювання. Однак, якщо температура навколишнього середовища вища від температури тіла, гіпертермія посилюється. Потовиділення необхідне для розсіювання тепла, коли температура навколишнього середовища перевищує 37°C (98,6°F). Температура навколишнього середовища та відносна вологість можуть вплинути на ефективність тепловіддачі.

В середньому людина може виробляти 1,5л поту за годину, у спортсменів цей показник доходить до 2,5л. Розширення судин шкіри може збільшити периферичне кровопостачання від 5 до 20% загального серцевого викиду.

Еферентна інформація, що передається чутливим до температури нейронам у преоптичному передньому ядрі  гіпоталамуса, призводить до терморегуляційної реакції. Ця реакція включає не тільки вегетативні зміни, такі як збільшення шкірного кровотоку і потовиділення, але також зміни поведінки, такі як зняття одягу або переміщення в більш прохолодне місце.

Правильна терморегуляція залежить від достатньої гідратації. Нормальна серцево-судинна адаптація до сильного теплового стресу проявляється збільшенням серцевого викиду до 20 л/хв. Ця реакція може бути порушена через зневоднення та втрату електролітів, серцево-судинні захворювання або ліки (наприклад, бета-блокатори), які впливають на серцеву функцію і зрештою підвищують схильність до теплового удару. Коли нормальна фізіологічна реакція не здатна розсіювати тепло, внутрішня температура тіла значно підвищується, аж доки сягне 41–42°C (105,8–107,6°F) або критичної максимальної температури.

На клітинному рівні вплив надмірного тепла призводять до денатурації білків, фосфоліпідів і ліпопротеїдів та коліквації мембранних ліпідів. Це призводить до серцево-судинного колапсу, поліорганної недостатності й зрештою — смерті. Скоординована запальна реакція на тепловий стрес включає спроби ендотеліальних клітин, лейкоцитів та епітеліальних клітин захистити організм від травмування тканин і посприяти загоєнню.

Як реакція на внутрішнє або зовнішнє тепло, виробляються різноманітні цитокіни, які сприяють підвищенню температури і лейкоцитозу, а також посилюють синтез білків гострої фази. Пошкодження ендотеліальних клітин і дифузний мікросудинний тромбоз є особливостями теплового удару, що призводять до ДВЗ-синдрому. Сильно активується фібриноліз. Нормалізація внутрішньої температури тіла пригнічує фібриноліз, але не активацію згортання. Такий процес нагадує картину, що спостерігається при сепсисі.

Тепловий удар і розвиток поліорганної недостатності виникають через складну взаємодію між гострими фізіологічними змінами, пов’язаними з гіпертермією (наприклад, недостатністю кровообігу, гіпоксією і підвищеною метаболічною потребою), прямою цитотоксичністю тепла, а також запальними та коагуляційними реакціями організму.

ЛІКУВАННЯ

Лікуючи теплову травму, зверніть особливу увагу на захист дихальних шляхів, відповідну вентиляцію та інфузійну терапію, оскільки легенева аспірація і гіпоксія можуть призвести до смерті. Спочатку забезпечте 100% кисень; після охолодження зробіть дослідження показників газів у артеріальній крові для подальшої оксигенотерапії.

Пацієнти зі зміненим рівнем свідомості, значною гіперкапнією або стійкою гіпоксією мають показання до інтубації та механічної вентиляції. Проаналізуйте показники газів артеріальної крові, електроліти, рівні креатиніну і сечовини якомога раніше. Ниркова недостатність і рабдоміоліз часто спостерігаються у пацієнтів із тепловим ударом. Зробіть рентген грудної клітки. Використовуйте стандартні методи лікування гіпоглікемії, гіперкаліємії та ацидозу. Може розвинутися гіпокаліємія, яка потребує введення калію, зокрема після корегування ацидемії. Судоми можна лікувати бензодіазепінами.

Правильна корекція гіпертермії швидким охолодженням та підтримкою функціонування органів — дві головні терапевтичні цілі у лікуванні пацієнтів із тепловим ударом.

Швидке охолодження покращує виживання. Мета полягає в тому, щоб знизити температуру тіла принаймні до 39°C протягом 30 хвилин. Почніть процес охолодження якомога швидше на місці події і продовжуйте на шляху до відділення невідкладної допомоги. Розпилення води та потік повітря над пацієнтом ідеально підходять на догоспітальних умовах. Як варіант, прикладіть пакети з льодом до ділянок високого кровотоку (наприклад, пах, шия, пахвові западини).

Хоча експерти в цілому сходяться на думці про необхідність швидкого і ефективного охолодження гіпертермічних пацієнтів із тепловим ударом, ведуться суперечки про найефективніший спосіб. Метод охолодження, заснований на провідності, а саме занурення в крижану воду за кілька хвилин після настання теплового удару при фізичному навантаженні, — швидкий, безпечний і ефективний для молодих, здорових військових та спортсменів. Не застовуйте цей метод до пацієнтів літнього віку, оскільки він може збільшити, а не зменшити ризик летального кінця. Як варіант, скористайтеся охолоджувальними пристроями.

У випадках масових травм із класичним тепловим ударом ефективними будуть обприскування пацієнтів водою 15°C (59°F) і циркулююче тепле повітря від 30°C до 35°C (86–95°F). Ці методи добре переносяться і дозволяють здійснювати оптимальний контроль стану та реанімацію гемодинамічно нестабільних пацієнтів і пацієнтів без свідомості.

Неінвазивні методи охолодження, які добре переносить організм, зокрема пакети з льодом, мокрі марлеві пов’язки та віяла — окремо або в комбінації — можуть бути альтернативою, оскільки вони завжди в легкому доступі.

Рівень виживання та наслідки при тепловому ударі прямо пов’язані з часом, необхідним для початку терапії та охолодження пацієнта до ≤ 39°C (102,2°F).

ФАРМАКОЛОГІЯ

У випадку злоякісної гіпертермії, пов’язаної з дією анестетиків, або злоякісного нейролептичного синдрому препарат Дантролен (Дантріум, Revonto) зменшує збудження і скорочення м’язів, а також знижує основну температуру тіла. Дантролен неефективний для зниження температури тіла при лікуванні теплового удару.

Прийом медичних засобів потенційно збільшує ризик теплового удару при навантаженні, такою само є дія алкоголю та різного роду стимуляторів, таких як кофеїн або енергетичні напої, діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (особливо в поєднанні з діуретиками), антигістамінні препарати і антихолінергічні засоби. Амфетаміни та саліцилати у великих дозах можуть підвищити температурний поріг у гіпоталамусі. Психотропні препарати та антидепресанти, такі як літій (Lithobid, Lithane), і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну можуть порушити механізми терморегуляції. За можливості розпитайте в родини, та/або догоспітального персоналу про медикаментоний анамнез у пацієнта.

У вставці B–1 ви ознайомитеся з деякими медичними засобами, які можуть погіршити стан теплової хвороби.

Вставка В-1. Медичні засоби, які можуть загострити теплові захворювання

• Алкоголь• Кокаїн
• Альфа-адренергічні засоби• Діуретики
• Амфетаміни• Екстазі
• Антихолінергічні засоби• Проносні засоби
• Антигістамінні препарати• Літій (Lithobid, Lithane)
• Антипсихотичні препарати• Нейролептики
• Бензодіазепіни• Фенотіазини
• Бета-блокатори• Агоністи щитовидної залози
• Блокатори кальцієвих каналів• Трициклічні антидепресанти
• Клопідогрель (Плавікс)

ПРОГНОЗ

Фактори, пов’язані з поганим прогнозом, включають гіпотензію, необхідність ендотрахеальної інтубації, порушену коагуляцію, похилий вік, температуру > 41°С (105,8°F), тривалу гіпертермію, тривалу кому, гіперкаліємію та олігуричну ниркову недостатність.

Висновки

Теплова та холодова травма викликає не лише опіки й обмороження, а також може призвести до системної зміни температурної регуляції та гомеостазу. Важливо зрозуміти етіологію і лікування перерахованих вище травм.

Бібліографія

Холодові травми

  1. Avellanasa ML, Ricart A, Botella J, et al. Management of severe accidental hypothermia. Med Intensiva 2012;36:200–212.
  2. Brown DJA, Brugger H, Boyd J, Paal P. Accidental hypothermia. New England Journal of Medicine 2012; 367: 193-8.
  3. Castellani JW, Young AJ, Ducharme MB, et al. American College of Sports Medicine position stand: prevention of cold injuries during exercise. [Review]. Med Sci Sports Exer 2006;38(11):2012–2029.
  4. Dunne B, Christou E, Duff O, et al. Extracorporeal-assisted rewarming in the management of accidental deep hypothermic cardiac arrest: a systematic review of the literature. Heart, Lung and Circul 2014;23(11): 1029–1035.
  5. Guly H. History of accidental hypothermia. Resuscitation 2011;82:122–125.
  6. Hildebrand F, Giannoudis PV, van Griensven M, et al. Pathophysiologic changes and effects of hypothermia on outcome in elective surgery and trauma patients. Am J Surg 2004;187(3):363–371.
  7. Konstantinidis A, Inaba K, Dubose J, et al. The impact of nontherapeutic hypothermia on outcomes after severe traumatic brain injury. J Trauma 2011;71(6):1627–1631.
  8. Larach MG. Accidental hypothermia. Lancet 1995;345(8948):493–498.
  9. Mallett ML. Accidental hypothermia. QJM 2002;95(12):775–785.
  10. Perlman R, Callum J, Laflammel C, Tien H, Nascimento B, Beckett A, & Alam A. A recommended early goal-directed management guideline for the prevention of hypothermiarelated transfusion, morbidity, and mortality in severely injured trauma patients. Critical Care 2016;20:107.
  11. Petrone P, Asensio JA, Marini CP. Management of accidental hypothermia and cold injury. Current Prob Surg 2014;51:417–431.

Теплові травми

  1. Glazer JL. Management of heatstroke and heat exhaustion. Am Fam Physician 2005;71 (11):2133–2140.
  2. Yeo TP. Heat stroke: a comprehensive review. AACN Clin Issues 2004;15(2):280–293.

Тепловий удар

  1. Casa DJ, Armstrong LE, Kenny GP, et al. Exertional heat stroke: new concepts regarding cause and care. Curr Sports Med Reports 2012;11:115–123.
  2. Hadad E, Rav-Acha M, Heled Y, et al. A review of cooling methods. Sports Med 2004;34(8):501–511.
  3. Lipman GS, Eifling KP, Ellis MA, et al. Wilderness Medical Society practice guidelines for the prevention and treatment of heat-related illness: 2014 update. Wilderness & Environ Med 2013;24(4):351–361.
  4. Raukar N, Lemieux R, Finn G, et al. Heat illness—a practical primer. Rhode Island Med J 2015;98(7):28–31.
  5. Sharyn Ireland, Ruth Endacott, Peter Cameron, Mark Fitzgerald, Eldho Paul. The incidence and significance of accidental hypothermia in major trauma—A prospective observational study. Resuscitation 2001;82(3):300–306.
  6. Søreide K. Clinical and translational effects of hypothermia in major trauma patients: From pathophysiology to prevention, prognosis and potential preservation. Injury, Int. J. Care Injured 2014;45:647–654.
  7. Spence R. Cold Injury. In Cameron JL,editor. Current Surgical Therapy, 7th St. Louis, MO:Mosby, 2001.


GMKA та American College of Surgeons (ACS) підписали меморандум про взаєморозуміння, який дозволив GMKA перекласти українською мовою 10-е видання посібника ATLS та розповсюдити його на нашому веб-сайті у відкритому доступі для українських лікарів.

Версія для людей з вадами зору

error: Content is protected !!