GMKA
Підтримати

Тривожні та депресивні розлади у пацієнтів із важкими соматичними захворюваннями

Онкологія
Паліативна медицина
Ментальне здоров’я
Внутрішня медицина

Автори

Expert image
Ariel Shalev, MD
Автор/-ка
Expert image
Daniel Shalev, MD
Автор/-ка

Вступ

Тривога і депресія – поширені явища серед пацієнтів із важкими хворобами (до прикладу, рак) та впливають на їх перебіг. Приблизно 40% людей із серйозними захворюваннями або захворюваннями, які обмежують життєдіяльність, відчувають клінічно значущу тривогу або мають прояви депресії.[1–7]
Проте варто відзначити значну неоднорідність епідеміологічних даних щодо супутніх психіатричних захворювань; наприклад, дані вказують, що серед пацієнтів з онкологією поширеність депресивних розладів коливається від 2 до >50%.[8–10]
Неоднорідність епідеміологічних даних – результат коливань у характеристиках вибірки (стадія захворювання, умови догляду, географічне розташування тощо) та багатоваріантність у підходах до оцінки.[11]
Депресія та тривога серед пацієнтів із важкими захворюваннями можуть бути частиною розладу психічного здоров’я, як-от великий депресивний розлад чи генералізований тривожний розлад. Проте пацієнти, які не відповідають у повному обсязі критеріям діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (DSM) або критеріям Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) щодо психічного розладу, все одно можуть відчувати тривожність або мати прояви депресії. Окрім того, як депресія, так і тривога можуть являти собою загострення симптомів або розладів, які передували діагностиці серйозної хвороби, або були симптомами або розладами de novo, які виникають на тлі важкого захворювання. [8,12]
Етіологія депресії та тривоги серед людей із серйозними захворюваннями є багатофакторною. [10] До сприятливих факторів можуть належати психосоціальні стресори (наприклад, залежність від догляду або фінансова незахищеність), серйозне основне захворювання (наприклад, через нейрозапалення) та ятрогенні ефекти лікування (наприклад, через схеми хіміотерапії з психоневрологічними побічними ефектами).
Згідно з нашим клінічним досвідом більшість пацієнтів із серйозними захворюваннями та проявами депресії чи тривоги не вказують про наявність тільки одного фактора, а наголошують на сукупності можливих факторів із низки психологічних, соціальних і біологічних сфер.
Незалежно від етіології як депресія, так і тривога мають великий вплив на важкохворих пацієнтів. Існує чимало доказів на користь того, що депресія та/або тривога у пацієнтів, які отримують тривале підтримуюче або терапевтичне лікування важких захворювань, впливають на такі результати, як дотримання лікування, якість життя та виживання.[13–18]
Депресивний і тривожний стани наявні серед пацієнтів із серйозними захворюваннями, які отримують паліативну допомогу або допомогу наприкінці життя. У систематичному огляді 43 досліджень депресія та тривога були пов’язані із безліччю негативних результатів паліативної допомоги та догляду за вмираючими, включаючи низьку якість життя, втрату функціональних можливостей, обтяжливі складні симптоми і різний рівень використання медичної допомоги.[19]

Симптоми

Основними проявами депресії є або постійне зниження настрою, або ангедонія (втрата інтересу або задоволення від занять, які раніше приносили задоволення).[20] Одне або обидва з цих основних симптомів наявні у пацієнтів, які переживають депресію.
Декілька додаткових ознак та симптомів є типовими для депресивного розладу – до них належать зміни ваги або апетиту (збільшення або зниження ваги/апетиту), зміни режиму сну (безсоння або гіперсомнія), зміни рівня психомоторної активності (збудження або сповільнення), втома, почуття провини або занижена самооцінка, зниження концентрації та думки про смерть або суїцидальні ідеї. Ці додаткові ознаки та симптоми необхідні для діагностики певних депресивних розладів (див. нижче), але вони також можуть супроводжувати прояви депресії, які не досягають порогу для діагностики розладу через його важкість або тривалість.
Основним симптомом тривоги є постійне занепокоєння або страх [20], що супроводжується неспокоєм, втомою, зниженням концентрації, дратівливістю, м’язовою напругою та порушеннями сну. Саме ці симптоми описують загальну тривогу. Тривога також може проявлятися як раптові, короткі, інтенсивні напади тривоги з кількома соматичними симптомами (панічні атаки) або як страх перед певним об’єктом чи ситуацією (наприклад, специфічна фобія, соціальна тривога). Цей розділ присвячено переважно загальній тривожності.

Діагностичне обстеження

Оцінка тривоги та депресії у пацієнтів із серйозними захворюваннями може бути складною, але водночас є необхідною для ефективного лікування та стратифікації ризику. Далі обговорюватимуться загальні діагностичні міркування, а потім конкретна інформація щодо процедури оцінювання.
Коротко про діагностичні критерії
Як депресія, так і тривога можуть бути компонентами кількох різних психічних розладів або можуть бути клінічно значущими симптомами, які викликають занепокоєння у пацієнтів, але не відповідають критеріям діагностики психіатричного розладу.
DSM відзрізняє депресивні епізоди від великого депресивного розладу, оскільки багато пов’язаних з ним розладів (наприклад, біполярний афективний розлад) також можуть проявлятися депресією. DSM (Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів) визначає критеріями діагнозу великого депресивного епізоду п’ять або більше основних симптомів, одним із яких має бути або депресивний настрій, або ангедонія щонайменше упродовж двох тижнів (хоча більшість великих депресивних епізодів тривають значно довше).
СимптомиЧастота (за наявності)
Пригнічений настрій (або дратівливість у дітей і підлітків)Майже щодня більшу частину дня
Втрата інтересу або задоволенняМайже щодня більшу частину дня
Зміна апетиту та/або ваги 
Стійке безсоння/гіперсомніяМайже щоденно
Психомоторне збудження або загальмованість, помітні оточеннюМайже щоденно
Втома або відсутність енергіїМайже щоденно
Почуття провини або занижена самооцінкаМайже щоденно
Важкість концентрації або прийняття рішеньМайже щоденно
Періодичні думки про смерть або суїцидальні думки, план або спроба самогубства 
У пацієнтів, прояви депресії яких відповідають критеріям великого депресивного епізоду, для точної постановки діагнозу необхідно зібрати анамнез і контекст. Депресивні епізоди є ознакою кількох психічних захворювань, і не у всіх пацієнтів, які переживають депресивні епізоди, встановленим діагнозом є великий депресивний розлад. Важливо оцінити, чи може точнішим діагноз біполярного афективного чи шизоафективного розладів, розладів настрою, спричинених прийомом речовин/ліків, або депресивного розладу внаслідок іншого захворювання.[20]
На відміну від депресії, діагностична класифікація генералізованої тривоги DSM-5 не розрізняє поняття «епізод» і «розлад». Діагностичними критеріями DSM-5 генералізованого тривожного розладу є надмірне занепокоєння або занепокоєння, які виникають майже щодня впродовж шести місяців, труднощі щодо контролю тривоги та три або більше супутніх симптомів.
Надмірна тривожність або стурбованість
та три або більше симптомів з наступних:
Неспокій або почуття напруженості
Втома
Труднощі з концентрацією
Дратівливість
М’язова напруга
Порушення сну
Як і у випадку великого депресивного розладу, діагноз генералізованого тривожного розладу залежить від виключення тривожного розладу, спричиненого іншим захворюванням та/або тривожного розладу, спричиненого прийомом речовин чи ліків. Діагноз панічного розладу та інших тривожних розладів виходить за рамки цього розділу, але його необхідно враховувати у лікування пацієнтів, які відчувають тривогу або в інтенсивній епізодичній формі, або щодо певної ситуації чи об’єкта.
Слід зауважити, що важкий депресивний та загальний тривожний розлади можуть бути діагностованими одночасно, якщо водночас відповідають необхідним критеріям.
Пацієнти, які не відповідають критеріям генералізованого тривожного розладу або важкого депресивного епізоду, але відчувають клінічно значущі симптоми в контексті нещодавнього фактору стресу (наприклад, встановлення важкого діагнозу, зміни плану лікування або ускладнення серйозного захворювання), можуть відповідати критеріям адаптаційного розладу.[20]
Адаптаційний розлад описує емоційні або поведінкові симптоми (включно з тривогою та/або депресією), які розвиваються як відповідь на подразник в межах трьох місяців після виникнення стресу. Симптоми повинні викликати виражений дистрес та/або порушення, як описано вище, але не відповідати всім критеріям іншого психіатричного діагнозу, як-от великого депресивного або генералізованого тривожного розладів.
Розлад адаптації може описувати значну підгрупу пацієнтів із серйозними захворюваннями та симптомами тривоги та/або депресії. Хоча деякі пацієнти з клінічно значущими симптомами можуть не відповідати критеріям цього діагнозу через те, що симптоми виникають упродовж трьох місяців після нового стресового фактору, наш досвід свідчить, що пацієнти із серйозним захворюванням майже завжди ВЖЕ знаходяться під дією кількох потенційних стресових факторів упродовж цього часу.
Діагностична оцінка психічних розладів у пацієнтів, хворих на рак або інші серйозні захворювання, може бути складною через кілька причин, тому далі спробуємо висловити деякі діагностичні міркування щодо цієї групи пацієнтів.
Нормативне проти ненормативного:
Почуття смутку, незацікавленості, занепокоєння та страху є нормальною частиною людського досвіду. На тлі важкої хвороби такі відчуття можуть бути більш вираженими та частими. Такі стани організму пацієнта і оціночне ставлення лікарів до них ускладнюють виявлення пацієнтів, яким у майбутньому необхідні обстеження та терапевтичне втручання. Деякі лікарі схильні до недодіагностики через хибні переконання, що депресія або тривога є нормою в контексті серйозних захворювань.[22]
На противагу їм інші лікарі помилково вважають, що всі пацієнти з серйозними захворюваннями потребують лікування ще й психіатричних захворювань. Визначаючи пацієнтів, для яких лікування принесе користь, автори спираються на широкий підхід DSM до психіатричної діагностики: симптоми повинні викликати значний дистрес або порушення в ключових сферах функцій.
Пацієнтів з серйозними захворюваннями, які відчувають депресію або тривогу, які негативно впливають на якість їхнього життя або здатність брати участь у лікуванні чи іншим чином функціонувати, необхідно направити на обстеження та лікування. Щоб оцінити ступінь дистресу та/або порушення функції, необхідно використовувати цілісний підхід, який включає оперативний скринінг чи використання шкали симптомів, інтерв’ю з пацієнтом, спостереження лікарів, залучення іншого відповідного внеску осіб чи лікарів, які доглядають за пацієнтами.
Етіологія та диференційна діагностика
Серед пацієнтів, у яких наявні критерії депресивного розладу чи тривоги, лікарям може бути важко відрізнити генералізований тривожний розлад і великий депресивний розлад від тривоги та/або депресії, спричиненої речовинами/ліками або через загальний стан здоров’я, а серед пацієнтів із серйозними захворюваннями важко виділити окремі причинні фактори.
Наші підходи щодо діагностики в таких випадках схиляються на користь більш загального діагнозу (наприклад, на користь великого депресивного розладу) за умови, якщо відсутній причинно-наслідковий зв’язок між медичною подією чи впливом речовин та симптомами. Прикладами такого чіткого причинно-наслідкового зв’язку може бути розвиток важкої депресії, яка виникла упродовж кількох місяців після початку лікування інтерфероном, або сильна тривога на тлі нового церебрального ураження, яке зникає після радіохірургічного втручання гамма-ножем.
Значну увагу приділено діагностичним ускладненням внаслідок змішування симптомів психіатричних розладів та серйозних захворювань. Це особливо актуально для депресії, оскільки багато діагностичних симптомів депресії, як-от: втома, анорексія та відсутність енергії – наявні при серйозному захворюванні. Відповідно сформульовано низку альтернативних критеріїв, які применшують соматичні прояви депресії та зосереджуються на тих даних, які найбільше вказують на депресивні розлади серед осіб із серйозними медичними захворюваннями (відчай, низька самооцінка, суїцидальні думки).[23,24]
Проте з’являється все більше доказів на підтримку того, що діагностичні критерії та існуючі інструменти скринінгу також підходять пацієнтам із серйозними захворюваннями.[25,26] Таким чином, ми рекомендуємо використовувати валідовані діагностичні критерії та шкали в контексті клінічного судження про конкретні випадки пацієнтів (наприклад, розпізнавання, чи дійсно даний симптом спричинений основним захворюванням).
Окрім описаних вище розладів настрою та тривоги, розмежувальна діагностика симптомів настрою та тривоги в осіб із серйозними захворюваннями включає також ряд медичних та нейропсихіатричних станів, які необхідно розглядати відповідно до ситуації. Приклади медичних причин або імітацій депресії чи тривоги у пацієнтів із серйозними захворюваннями включають ендокринопатії (наприклад, гіпо- чи гіпертиреоз), анемію, прийом лікарських засобів (наприклад, кортикостероїди, опіоїди) та неврологічні ураження (наприклад, метастази в головний мозок).
Серед пацієнтів із серйозними захворюваннями особливу увагу варто приділити виокремленню делірію від інших потенційних причин депресії чи тривоги через його високу розповсюдженість і накладення його симптомів на основну клініку.[27] Такий підхід є актуальним для пацієнтів, які перебувають у відділеннях невідкладної допомоги або отримують паліативну допомогу.
Оцінка
Золотим стандартом щодо оцінки психіатричних симптомів серед осіб із серйозними захворюваннями і загалом є комплексна діагностична оцінка, яку проводить кваліфікований фахівець із психічного здоров’я.[28,29] Така оцінка, навіть якщо вона підтримується використанням структурованих діагностичних інструментів, грунтується на історії хвороби та фізикальному огляді
Опис повного психіатричного анамнезу та обстеження виходять за рамки цього розділу, однак важливо приділити увагу анамнезу, який необхідно додатково зібрати до загальної ретельної історії захворювання і який включає основні та супутні симптоми; тривалість, частоту та важкість симптомів; асоційовані медичні та психосоціальні фактори; ризики для безпеки життя (наприклад, суїцидальні думки); і психіатричний анамнез. Психічний статус і фізикальне обстеження відіграють уточнюючу роль, особливо в частині розрізнення розладів настрою і тривожності від інших медичних або нейропсихіатричних розладів.
Використання скринінгу та шкал симптомів для визначення та моніторингу важкості депресії та тривоги корисне у клінічних умовах.

Це особливо важливо для пацієнтів із серйозними захворюваннями, у яких значно виражений перебіг депресії та тривоги; усі пацієнти, які отримують онкологічну або паліативну допомогу, повинні пройти скринінг на наявність депресії та тривоги.[30,31]
Немає переконливих доказів щодо користі кращого використання одного інструменту скринінгу/відстеження симптомів, аніж іншого. Загалом діагностика депресії та тривоги у пацієнтів із серйозними захворюваннями обмежується відсутністю скринінгу, а не використанням неправильного або невідповідного інструменту скринінгу.[29] Ми пропонуємо використовувати інструменти, які перевірені в контексті пацієнтів із серйозними медичними захворюваннями і які обмежують навантаження на лікарів та пацієнтів.
Методи скринінгу, які ми використовуємо на практиці, наступні:
  • Генералізований тривожний розлад (GAD-7) для визначення тривоги,
  • Опитувальник здоров’я пацієнта-9 (PHQ-9) для визначення депресії
  • Лікарняна шкала тривоги та депресії (HADS) для визначення тривоги та депресії.[25,26,32–36]
Дуже короткі або одноелементні шкали для скринінгу корисні у випадку, коли немає іншого скринінгу, але вони, як правило, мають низьку позитивну прогностичну цінність.

Менеджмент

Навіть пацієнтам із серйозними захворюваннями та/або обмеженими прогнозами корисне лікування тривоги та депресії.[2,37,38]
Психотерапія. Різноманітні психотерапевтичні методи лікування довели свою ефективність у зменшенні проявів депресії та тривоги серед людей із серйозними захворюваннями.[37] Діапазон такого лікування варіюється від поведінкових, релаксаційних або фізичних вправ до загальних підтримуючих, включно із груповими, формальними, структурованими психотерапевтичними підходами, такими як когнітивно-поведінкова терапія і терапія розв’язання проблем.
Ми рекомендуємо, щоб пацієнти із наявними серйозними симптомами лікувались за допомогою терапії, що надається підготовленими фахівцями з психічного здоров’я, як-от психіатрами чи психологами. Пацієнтам із легкими або субсиндромальними симптомами корисна менш інтенсивна і структурована терапія.
Психофармакологія: у цілому для пацієнтів із серйозними захворюваннями, які супроводжуються депресією та тривогою, ефективним є фармакологічне лікування. Практикою доведено, що пацієнти отримують користь від двох видів лікування – комбінованого психосоціального та фармакологічного. При відборі пацієнтів для фармакологічного лікування враховуються наступні чинники: важкість стану (пацієнти із більш серйозними симптомами, як правило, матимуть найбільшу користь), супутні захворювання або їх симптоми (безпека препаратів та можливість їх використовувати для лікування соматичних симптомів при наявній депресії або тривозі), уподобання пацієнта, доступність ліків (пацієнти, які не можуть приймати ліки перорально або парентерально, мають обмежений вибір доступних для них препаратів).
Пероральні антидепресанти включають селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs), інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRIs), бупропіон, міртазапін, інші атипові антидепресанти, трициклічні антидепресанти та інгібітори моноаміноксидази. Ми вважаємо SSRIs, SNRIs та міртазапін відповідними препаратами першої лінії для лікування депресії та тривоги у пацієнтів із довготривалим періодом лікування.
Доцільне використання бупропіону як засобу першої лінії, але препарат є поганим анксіолітиком і при його прийомі наявний ризик розвитку судом, який більш виражений, аніж при прийомі інших антидепресантів. Ці препарати, незважаючи на різноманітність структури та механізм дії, мають спільні ключові особливості – усі вони повинні прийматися регулярно впродовж 4-8 тижнів до повного терапевтичного ефекту. Психіатр може доповнити прийом антидепресантів рядом інших фармакологічних засобів, до прикладу, антипсихотиками та стабілізаторами настрою.
Великою проблемою для лікарів залишається лікування депресії у пацієнтів із коротким прогнозом, оскільки більшість поширених лікарських засобів мають період затримки в дії 1-2 тижні. З метою покращення симптомів та інших факторів, які впливають на якість життя, пацієнтів з прогнозом менше 8-12 тижнів необхідно лікувати за допомогою оптимальної мультимодальної підтримуючої терапії, психосоціальної терапії і, за необхідності, психостимуляторів.
Психостимулятори безпечні та добре переносимі більшістю пацієнтів із серйозними захворюваннями і можуть покращити симптоми депресії.[42–44] Варто зазначити, що їх ефективність у покращенні проявів депресії ще обговорюється та, ймовірно, є тимчасовою.
Отже, ми рекомендуємо використовувати лише психостимулятори як первинну антидепресивну терапію пацієнтам із прогнозом до 3 місяців (хоча доречно призначати їх пацієнтам із більш тривалим прогнозом для лікування втоми). Лікарі, які рекомендують використання психостимуляторів, повинні пам’ятати про їхню властивість викликати безсоння та тривогу.
У підсумку рекомендуємо декілька препаратів першої лінії та діапазон їхнього дозування, Наголошуємо на випадках використання та не використання даних препаратів.
Лікарський засібРекомендована дозаКоли і навіщо використовувати
Есциталопрам2,5-20 мг/добуРекомендований нами SSRIs за відсутності переконливих показань для використання інших SSRIs. Він має менше потенційних взаємодій, ніж інші SSRIs, і не має антихолінергічних властивостей.
Міртазапін7,5-45 мг/добу (зазвичай перед сном)Чудовий засіб першого ряду для пацієнтів з супутнім безсонням. Він призводить до збільшення ваги та підвищення апетиту, але у пацієнтів із серйозними захворюваннями це не так, тому його не варто використовувати за цим показанням.[39]
Дулоксетин20-90 мг/добуХороший вибір для пацієнтів з депресією/тривогою та нейропатичним болем, враховуючи його роль як допоміжного препарату при такому болі.[40]
Метилфенідат5-40 мг, як правило, 2 рази на деньНаш улюблений препарат для лікування депресії серед пацієнтів із прогнозом до 8 тижнів. Ефект лікування спостерігаються набагато швидше (упродовж 1-4 днів)  на відміну від застосування традиційних антидепресантів.
Для лікування тривоги, окрім антидепресантів, також можуть використовуватися бензодіазепіни. Бензодіазепіни – седативно-снодійні засоби, які індукують анксіоліз і седативний ефект, служачи позитивними алостеричними модуляторами рецептора ГАМК-А.[41]
На відміну від антидепресантів бензодіазепіни діють швидко (усього за кілька хвилин після прийому залежно від конкретного препарату та форми введення).
Таким чином, вони корисні як самостійні засоби, так і як додаткові анксіолітики. Пацієнтам із тривалою тривожністю та прогнозом на місяці та більше, бензодіазепіни можуть призначатися одночасно з антидепресантами для “перехідного” лікування, поки антидепресант не почне діяти (зазвичай, 4-8 тижнів), після чого необхідно починати відмовлятися від такого лікування.
Як альтернатива для пацієнтів із коротким прогнозом або з дуже епізодичною тривожністю, для яких щоденний прийом медикаментів неможливий, вживання бензодіазепінів є основним засобом зниження тривожних станів. Рекомендовано обережне призначення бензодіазепінів через їхню властивість провокувати делірію, підвищення ризику падінь та розвитком залежності (з можливим виникненням важкого синдрому відміни, схожого на синдром відміни алкоголю).
Вибір бензодіазепіну повинен ґрунтуватися на низці факторів, як-от спосіб введення, період напіврозпаду препарату, метаболізм препарату (наприклад, печінковий або нирковий). Нами встановлено, що для більшості пацієнтів корисний як лоразепам, так і клоназепам, і тому рекомендуємо відмовитися від використання алпразоламу через його схильність викликати тривогу та звикання.
З метою лікування тривоги та депресії у пацієнтів із серйозними захворюваннями використовуються й інші фармакологічні методи, як-от галюциногени та кетамін, застосування якого викликає швидку антидепресивну та антисуїцидальну дії. Обговорення цих складніших підходів виходить за рамки цього розділу, але їх можна розглянути за певних ситуацій.

Інші методи лікування

Про переваги додаткової та альтернативної медицини (CAM) для лікування депресії та тривоги при серйозних захворюваннях на даний час даних дуже мало.
Пацієнтам з важкою депресією та серйозними захворюваннями рекомендовані інтервенційні психіатричні методи, як-от: електроконвульсивна терапія або транскраніальна магнітна стимуляція. Такі методи необхідно обговорити з психіатром на індивідуальній консультації. [45,46]
Варто зазначити, що хоча у більшості випадків тривогу чи депресію можуть лікувати в амбулаторних або загальноклінічних умовах як медики (наприклад, профільні лікарі, спеціалісти паліативної допомоги), так і психіатри, але при наявності постійних важких симптомів, схильності до суїциду, психотичних та інших невідкладних симптомів, пацієнта необхідно перевести в екстрені психіатричні або стаціонарні умови лікування.

Контроверсії/обмеження

Докази на підтвердження методів лікування депресії та тривоги у пацієнтів із серйозними захворюваннями обмежені. Багато з рекомендацій щодо догляду у цьому розділі та в цілому створені на основі невеликих досліджень обмеженої якості, на основі досліджень лише онкохворих пацієнтів та/або на основі висновків на основі досліджень осіб без соматичних захворювань. Наразі мало даних щодо ефективності психофармакологічних підходів щодо лікування депресії та тривоги у пацієнтів із серйозними захворюваннями.
Однак, незважаючи на наявність значних прогалин у дослідженнях, безсумнівно, пацієнти із серйозними захворюваннями та супутніми розладами тривоги та депресії мають проходити лікування. Клінічний досвід і дослідження демонструють потенційну ефективність як психосоціальних, так і психофармакологічних методів лікування.

Підсумки

Депресія та тривога поширені серед пацієнтів із серйозними захворюваннями. Вони безпосередньо мають вплив на безліч факторів, включаючи виживання, якість життя, вираженість симптомів, обтяження опікунів та участь у медичному лікуванні.
Хоча діагностична оцінка тривожності та депресивних розладів є складною в контексті серйозних захворювань, проте стандартні діагностичні критерії та скринінгові шкали, як правило, підходять навіть для осіб із соматичними симптомами. Варіанти лікування включають психосоціальні та психофармакологічні підходи.
Пацієнтам із важкою симптоматикою рекомендовано комбіновані підходи щодо їхнього лікування, але питання прийняття рішень повинно розглядатися в площині клінічного стану пацієнта, враховуючи при цьому прогноз та можливі взаємодії з іншими медикаментами.

Література:

  1. Austin, P., Wiley, S., McEvoy, P. M. & Archer, L. Depression and anxiety in palliative care inpatients compared with those receiving palliative care at home. Palliat. Support. Care 9, 393–400 (2011).
  2. Rayner, L., Price, A., Hotopf, M. & Higginson, I. J. Expert opinion on detecting and treating depression in palliative care: A Delphi study. BMC Palliat. Care 10, 10 (2011).
  3. Sewtz, C. et al. Longitudinal observation of anxiety and depression among palliative care cancer patients. Ann. Palliat. Med. 10, 3836–3846 (2021).
  4. van Oorschot, B. et al. Anxiety, depression and psychosocial needs are the most frequent concerns reported by patients: preliminary results of a comparative explorative analysis of two hospital-based palliative care teams in Germany and Japan. J. Neural Transm. Vienna Austria 1996 127, 1481–1489 (2020).
  5. Mitchell, A. J., Vahabzadeh, A. & Magruder, K. Screening for distress and depression in cancer settings: 10 lessons from 40 years of primary-care research. Psychooncology. 20, 572–584 (2011).
  6. Kozlov, E. et al. Prevalence, Severity, and Correlates of Symptoms of Anxiety and Depression at the Very End of Life. J. Pain Symptom Manage. 58, 80–85 (2019).
  7. Atkin, N., Vickerstaff, V. & Candy, B. ‘Worried to death’: the assessment and management of anxiety in patients with advanced life-limiting disease, a national survey of palliative medicine physicians. BMC Palliat. Care 16, 69 (2017).
  8. Cheung, S. et al. A Model to Improve Behavioral Health Integration into Serious Illness Care. J. Pain Symptom Manage. 58, 503-514.e1 (2019).
  9. Caruso, R. et al. Depressive spectrum disorders in cancer: prevalence, risk factors and screening for depression: a critical review. Acta Oncol. Stockh. Swed. 56, 146–155 (2017).
  10. SMITH, H. R. Depression in cancer patients: Pathogenesis, implications and treatment (Review). Oncol. Lett. 9, 1509–1514 (2015).
  11. Trask, P. C. Assessment of Depression in Cancer Patients. JNCI Monogr. 2004, 80–92 (2004).
  12. Shalev, D., Spaeth-Rublee, B., Cheung, S., Levenson, J. A. & Pincus, H. A. Integrating Behavioral Health and Serious Illness Care in a Post-COVID-19 Environment. Psychiatr. Serv. Wash. DC 72, 1467–1470 (2021).
  13. Haskins, C. B. et al. Impact of preexisting mental illness on breast cancer endocrine therapy adherence. Breast Cancer Res. Treat. 174, 197–208 (2019).
  14. Satin, J. R., Linden, W. & Phillips, M. J. Depression as a predictor of disease progression and mortality in cancer patients: a meta-analysis. Cancer 115, 5349–5361 (2009).
  15. Freedland, K. E. et al. Depression and Multiple Rehospitalizations in Patients With Heart Failure. Clin. Cardiol. 39, 257–262 (2016).
  16. Freedland, K. E., Carney, R. M. & Rich, M. W. Impact of Depression on Prognosis in Heart Failure. Heart Fail. Clin. 7, 11–21 (2011).
  17. Jiang, W. et al. Relationship of Depression to Increased Risk of Mortality and Rehospitalization in Patients With Congestive Heart Failure. Arch. Intern. Med. 161, 1849–1856 (2001).
  18. Martínez-Gestoso, S. et al. Impact of anxiety and depression on the prognosis of copd exacerbations. BMC Pulm. Med. 22, 169 (2022).
  19. Sadowska, K. et al. Psychiatric Comorbidities and Outcomes in Palliative and End-of-Life Care: A Systematic Review. J. Pain Symptom Manage. S0885-3924(23)00440–2 (2023) doi:10.1016/j.jpainsymman.2023.03.007.
  20. Association, A. P. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders: DSM-5-TR. (American Psychiatric Association Publishing, 2022).
  21. Kessler, R. C., Chiu, W. T., Demler, O. & Walters, E. E. Prevalence, Severity, and Comorbidity of 12-Month DSM-IV Disorders in the National Comorbidity Survey Replication. Arch. Gen. Psychiatry 62, 617–627 (2005).
  22. Rosenstein, D. L. Depression and end-of-life care for patients with cancer. Dialogues Clin. Neurosci. 13, 101–108 (2011).
  23. Endicott, J. Measurement of depression in patients with cancer. Cancer 53, 2243–2249 (1984).
  24. Breitbart, W., Bruera, E., Chochinov, H. & Lynch, M. Neuropsychiatric syndromes and psychological symptoms in patients with advanced cancer. J. Pain Symptom Manage. 10, 131–141 (1995).
  25. Hinz, A. et al. Assessment of depression severity with the PHQ-9 in cancer patients and in the general population. BMC Psychiatry 16, 22 (2016).
  26. Esser, P. et al. The Generalized Anxiety Disorder Screener (GAD-7) and the anxiety module of the Hospital and Depression Scale (HADS-A) as screening tools for generalized anxiety disorder among cancer patients. Psychooncology. 27, 1509–1516 (2018).
  27. Gagliardi, J. P. Differentiating among Depression, Delirium, and Dementia in Elderly Patients. AMA J. Ethics 10, 383–388 (2008).
  28. Leigh, H. Basic Foundations of Diagnosis, Psychiatric Diagnosis, and Final Common Pathway Syndromes. in Handbook of Consultation-Liaison Psychiatry (eds. Leigh, H. & Streltzer, J.) 69–97 (Springer International Publishing, 2015). doi:10.1007/978-3-319-11005-9_7.
  29. Li, M., Rosenblat, J. & Rodin, G. Depression. in The American Psychiatric Association Publishing Textbook of Psychosomatic Medicine and Consultation-Liaison                 Psychiatry (American Psychiatric Association Publishing, 2018). doi:10.1176/appi.books.9781615371990.jl07.
  30. Andersen, B. L. et al. Screening, assessment, and care of anxiety and depressive symptoms in adults with cancer: an American Society of Clinical Oncology guideline adaptation. J. Clin. Oncol. Off. J. Am. Soc. Clin. Oncol. 32, 1605–1619 (2014).
  31. Rosenblat, J. D. et al. Depression in the medically ill. Aust. N. Z. J. Psychiatry 54, 346–366 (2020).
  32. Spitzer, R. L., Kroenke, K., Williams, J. B. W. & Löwe, B. A Brief Measure for Assessing Generalized Anxiety Disorder: The GAD-7. Arch. Intern. Med. 166, 1092–1097 (2006).
  33. Chilcot, J. et al. The factor structure of the PHQ-9 in palliative care. J. Psychosom. Res. 75, 60–64 (2013).
  34. Randall, J. M., Voth, R., Burnett, E., Bazhenova, L. & Bardwell, W. A. Clinic-based depression screening in lung cancer patients using the PHQ-2 and PHQ-9 depression questionnaires: a pilot study. Support. Care Cancer Off. J. Multinatl. Assoc. Support. Care Cancer 21, 1503–1507 (2013).
  35. Ayis, S. A., Ayerbe, L., Ashworth, M. & DA Wolfe, C. Evaluation of the Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS) in screening stroke patients for symptoms: Item Response Theory (IRT) analysis. J. Affect. Disord. 228, 33–40 (2018).
  36. Wang, G.-L. et al. The HADS and the DT for screening psychosocial distress of cancer patients in Taiwan. Psychooncology. 20, 639–646 (2011).
  37. Akechi, T., Okuyama, T., Onishi, J., Morita, T. & Furukawa, T. A. Psychotherapy for depression among incurable cancer patients. Cochrane Database Syst. Rev. 2018, CD005537 (2018).
  38. Perusinghe, M., Chen, K. Y. & McDermott, B. Evidence-Based Management of Depression in Palliative Care: A Systematic Review. J. Palliat. Med. (2021) doi:10.1089/jpm.2020.0659.
  39. Hunter, C. N. et al. Mirtazapine in Cancer-Associated Anorexia and Cachexia: A Double-Blind Placebo-Controlled Randomized Trial. J. Pain Symptom Manage. 62, 1207–1215 (2021).
  40. Matsuoka, H. et al. Additive Duloxetine for Cancer-Related Neuropathic Pain Nonresponsive or Intolerant to Opioid-Pregabalin Therapy: A Randomized Controlled Trial (JORTC-PAL08). J. Pain Symptom Manage. 58, 645–653 (2019).
  41. Griffin, C. E., Kaye, A. M., Bueno, F. R. & Kaye, A. D. Benzodiazepine Pharmacology and Central Nervous System–Mediated Effects. Ochsner J. 13, 214–223 (2013).
  42. Howard, P., Shuster, J., Twycross, R., Mihalyo, M. & Wilcock, A. Psychostimulants. J. Pain Symptom Manage. 40, 789–795 (2010).
  43. Huffman, J. C. & Stern, T. A. Using Psychostimulants to Treat Depression in the Medically Ill. Prim. Care Companion J. Clin. Psychiatry 6, 44–46 (2004).
  44. Pary, R., Scarff, J. R., Jijakli, A., Tobias, C. & Lippmann, S. A Review of Psychostimulants for Adults With Depression. Fed. Pract. 32, 30S-37S (2015).
  45. Mulder, M. E., Verwey, B. & van Waarde, J. A. Electroconvulsive therapy in a terminally ill patient: when every day of improvement counts. J. ECT 28, 52–53 (2012).
  46. Rasmussen, K. G. & Richardson, J. W. Electroconvulsive therapy in palliative care. Am. J. Hosp. Palliat. Care 28, 375–377 (2011).