Розлад тривоги за здоров’я: як розпізнати, лікувати та що важливо знати пацієнтам і лікарям
Автори
Що таке іпохондрія і як сучасна психіатрія трактує цей розлад?
Раніше термін «іпохондрія» використовувався для характеристики пацієнтів, які проявляли надмірну стурбованість щодо своїх соматичних симптомів, вважаючи їх ознаками серйозних захворювань. Сучасні класифікації змінили цей підхід. У довіднику DSM-5 діагноз «іпохондрія» замінено на «розлад тривоги за здоров'я» (РТЗЗ), у якому акцент зміщується з самих соматичних скарг на надмірну тривогу про можливість серйозного захворювання та дезадаптивну поведінку, яка цю тривогу супроводжує. Якщо симптоми і проявляються, то зазвичай вони незначні, а тривога залишається непропорційно високою.
Здорова турбота про своє здоров'я проявляється в обгрунтованому страху, який відповідає реальній загрозі та зникає після отримання пояснень від лікаря. Людина вживає розумні профілактичні заходи, довіряє висновкам обстежень і продовжує вести звичний спосіб життя. Натомість патологічна тривога є набагато інтенсивнішою: страх виявляється надмірним і не зникає навіть після отримання нормальних результатів аналізів.
Які основні прояви розладу тривоги за здоров’я?
Для осіб із тривогою за здоров’я характерна постійна зосередженість на темі хвороби — їх переслідують нав’язливі думки про можливість наявності захворювання, навіть попри відсутність об’єктивних симптомів. Звичайні відчуття тіла — головний біль, прискорене серцебиття, незначний тремор чи поколювання — часто тлумачаться як ознаки небезпечної патології і яскравий «червоний прапорець».
Пацієнт із труднощами сприймає запевнення лікаря, що все гаразд, і схильний сумніватися у результатах обстежень. Емоційно такий стан супроводжується постійною тривогою, відчуттям страху, іноді — пригніченістю або втомою від безперервного напруження.
Поведінка може бути різною: одні постійно перевіряють своє тіло, часто звертаються до лікарів і вимагають нових обстежень, інші, навпаки, — уникають будь-яких контактів із медициною, бо бояться дізнатися «страшний» діагноз.
Головною відмінністю цього стану від реального соматичного захворювання є відсутність медичних доказів, які б підтверджували рівень страху, який переживає людина.
Де проходить межа між здоровою турботою про себе та патологічною тривогою?
Здорова турбота базується на раціональності: людина звертається до лікаря тоді, коли дійсно з’являються нові або стійкі симптоми, наприклад тривала лихоманка чи незрозуміла втрата ваги. Вона дотримується рекомендацій фахівця, проходить профілактичні огляди, довіряє результатам обстежень. Думки про здоров’я займають невелику частину часу, не впливають на роботу, стосунки чи сон.
Патологічна тривога, навпаки, стає нав’язливою: більшість думок обертається навколо теми можливого захворювання. Навіть після численних аналізів і запевнень лікаря людина відчуває лише коротке полегшення, після чого тривога знову повертається або переноситься на іншу «потенційну» хворобу. Такий стан поступово порушує нормальний ритм життя — з’являється емоційне виснаження, надмірне проходження обстежень, уникнення фізичних навантажень чи соціальних контактів через страх за власне здоров’я.
Які причини розвитку РТЗЗ?
Розвиток тривоги за здоров’я має складну природу і пояснюється поєднанням біологічних, психологічних і соціальних чинників — це так звана біопсихосоціальна модель.
Серед психологічних факторів велику роль відіграють когнітивні викривлення — схильність катастрофізувати звичайні тілесні відчуття, наприклад сприймати прискорене серцебиття як ознаку інфаркту.
Важливим є й низький рівень толерантності до невизначеності: людині складно прийняти, що не всі симптоми мають чітке пояснення або можуть бути нешкідливими.
Часто у минулому присутній досвід хвороби чи втрати близьких, який підсилює вразливість до тривожного реагування.
Біологічні чинники включають спадкову схильність — підвищений ризик спостерігається у тих, чиї родичі страждали на тривожні розлади або депресію.
Також можливі нейробіологічні механізми, пов’язані з порушенням регуляції нейромедіаторів, зокрема серотоніну, що впливає на рівень тривожності.
Серед соціальних факторів варто відзначити роль навчання і середовища. Іноді людина з дитинства засвоює, що хвороба привертає увагу чи турботу з боку інших, навіть якщо це відбувається несвідомо.
Сучасна «культура хвороби» також сприяє розвитку РТЗЗ — постійний потік новин, медичних порад і сенсацій у медіа формує відчуття небезпеки та стимулює надмірне занепокоєння власним станом.
Що може підживлювати тривогу за здоров’я?
Будь-які дії, що дають короткочасне відчуття полегшення, але не усувають першопричину тривоги, можуть формувати так звані підтримувальні цикли — вони створюють ілюзію контролю, проте насправді лише зміцнюють розлад, роблячи тривогу більш стійкою.
Одним із найпоширеніших прикладів є кіберхондрія — пошук симптомів через Google, ChatGPT чи соціальні мережі. Така поведінка рідко приносить заспокоєння: більшість джерел подають крайні, рідкісні або драматичні варіанти хвороб, що миттєво підсилює страх. Також вони виключають елемент клінічного мислення з процесу постановки діагнозу і опираються лише на обмежені факти. Відповідно, виникає замкнене коло: тривога спонукає шукати інформацію, пошук збільшує тривогу, і процес повторюється знову.
Іншим поширеним варіантом є надмірні обстеження та консультації — людина сподівається знайти підтвердження своїм побоюванням або, навпаки, остаточне спростування. Коли аналізи в нормі, полегшення триває недовго, а потім з’являються сумніви: «можливо, лікар щось пропустив», «можливо результати аналізу хибнонегативні». Це так звана запобіжна поведінка, яка тимчасово знижує тривогу, але водночас робить її стійкішою в майбутньому. І за це окремо можна «подякувати» яскравим медичним драмам, які демонструють помилки лікаря або нечіткості в обстеженнях як стандартну практику.
Як діагностується розлад тривоги за здоров’я?
Діагноз «розлад тривоги за здоров’я» встановлюється лише психіатром — для цього проводиться клінічне інтерв’ю, аналіз історії звернень та оцінка відповідності критеріям DSM-5 або МКХ-11.
Зазвичай пацієнти з РТТЗ не звертаються одразу до психіатра або психотерапевта. Спочатку вони проходять численні консультації у сімейних лікарів чи вузьких спеціалістів, витрачаючи значні кошти на діагностику. До психіатра вони потрапляють, коли тривога стає виснажливою, починає руйнувати соціальне та професійне життя, або коли лікар, помітивши психосоматичний компонент, рекомендує психологічну допомогу.
Ключовим етапом у встановленні діагнозу є ретельний збір анамнезу та об’єктивне медичне обстеження. Лише після виключення реальних соматичних патологій увага спеціаліста зосереджується на оцінці рівня тривоги, когнітивних спотворень і поведінкових патернів, що підтримують розлад.
Які методи лікування ефективні?
Лікування розладу тривоги за здоров’я ґрунтується на принципах медицини, заснованої на свідченнях. Найкращі результати дає поєднання психотерапії з медикаментозною підтримкою за потреби. Численні метааналізи та рандомізовані контрольовані дослідження показують, що когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є високоефективною при РТЗЗ. Також вона покращує вторинні симптоми, такі як депресія та загальна тривожність, причому ефекти зберігаються протягом 12–18 місяців або довше.
Як індивідуальні, так і групові формати КПТ є ефективними, а інтернет-КПТ (ІКПТ) показує результати, аналогічні з терапією віч-на-віч, збільшуючи доступність. Рівень ремісії після КПТ становить близько 44–48%, а рівень відповіді – близько 60–66%.
Якщо психотерапії недостатньо, додають медикаментозне лікування. Найчастіше застосовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС, або SSRI), які довели ефективність при тривожних і обсесивних розладах. Вони знижують загальний рівень тривоги та допомагають контролювати нав’язливі думки.
КПТ та фармакотерапія є ефективними при цьому розладі в однаковій мірі. КПТ пропонує переваги в переносимості та довготривалій підтримці, тоді як комбінована терапія може бути найкращою для важких або резистентних до лікування випадків. Вибір лікування має бути індивідуалізованим на основі потреб та уподобань пацієнта.
Які поради допомагають пацієнтам у повсякденному житті?
У повсякденному житті пацієнтам із надмірною тривогою щодо здоров’я корисно запровадити чіткі правила, які допомагають вийти з кола перевірок і сумнівів. Насамперед варто обмежити звичку до «перевірки» — вимірювати тиск, пульс чи шукати симптоми в інтернеті лише у визначений час, або взагалі відмовитися від таких дій.
Якщо виникає сильне бажання щось перевірити, можна застосувати техніку відтермінування — відкласти це хоча б на пів години.
Корисно мати «запланований час для тривоги» — 10–15 хвилин на день, коли можна дозволити собі свідомо подумати про здоров’я, записати думки чи страхи. Решту часу важливо нагадувати собі: «Я подумаю про це пізніше, у свій час для тривоги».
Варто також визначити, що саме запускає тривогу — перегляд новин, спілкування з певними людьми, історії хвороб у соцмережах — і поступово обмежувати тригери. Замість цього фокус потрібно переносити на зовнішній світ: роботу, хобі, спорт, навчання, тобто на діяльність, яка вимагає концентрації уваги поза тілом.
Як лікарям працювати з пацієнтом, який має ознаки розладу тривоги за здоров’я?
Робота з пацієнтами, які мають ознаки розладу тривоги за здоров'я, потребує терпіння, структури та емпатії. Часто лікар стикається з недовірою, частими зверненнями, детальними описами дрібних симптомів і вимогами до проведення додаткових обстежень. У таких випадках важливо не піддаватися фрустрації, а діяти системно. Насамперед варто розпізнати характерні риси: пацієнт часто змінює спеціалістів («лікарський шопінг»), має численні результати обстежень без підтвердженого діагнозу, його рівень тривоги не відповідає медичним даним, а запевнення лікаря діють лише короткочасно.
Оптимальна стратегія — провести повне, але одноразове обстеження, яке виключає серйозну патологію, і далі припинити нескінченні тести. Після цього варто встановити чіткі правила взаємодії: домовитися про планові, але не часті зустрічі (наприклад, раз на кілька тижнів або місяців), пояснивши, що нові обстеження потрібні лише за наявності об’єктивних змін.
Ключем до довіри є валідація. Пацієнтові важливо почути, що його страх і страждання справжні, навіть якщо вони не мають фізичної причини. Фраза на кшталт «Ви дійсно переживаєте сильну тривогу, і я хочу допомогти вам із цим впоратися» знижує опір і відкриває шлях до терапії. Після цього доцільно м’яко, але впевнено рекомендувати консультацію психіатра або психотерапевта, пояснюючи, що мета — не «лікувати вигадану хворобу», а навчитися контролювати тривогу, яка виснажує та створює тілесні симптоми.
Як медики можуть зберігати баланс у роботі з такими пацієнтами?
Підтримка лікарів, які працюють із пацієнтами з РТЗЗ, не менш важлива, ніж допомога самим пацієнтам. Висока емоційна напруга, постійна недовіра пацієнта та нескінченні спроби «переконати» можуть виснажувати навіть досвідченого фахівця. Тому варто пам’ятати, що головна мета — не «переконати», а підтримати пацієнта у зміні способу мислення. Найефективніше, коли лікар розуміє власні межі, визнає свою роль у терапевтичному процесі й дотримується чіткої структури взаємодії.
Корисно вести короткі, об’єктивні нотатки після кожного візиту — це захищає лікаря юридично і допомагає відстежувати динаміку стану пацієнта без повторних зайвих обстежень. Якщо емоційна напруга в комунікації зростає, варто м’яко, але твердо нагадати пацієнту про попередньо узгоджений план лікування і межі співпраці.
Важливо також, щоб лікар мав можливість для професійної підтримки: обговорення складних випадків на супервізії, участь у міждисциплінарних командах, навчання з медичної комунікації. Це допомагає знизити ризик вигорання й утримувати емпатію без надмірного емоційного залучення.
Список використаної літератури:
- Kikas, K., Werner-Seidler, A., Upton, E., & Newby, J. (2024). Illness Anxiety Disorder: A Review of the Current Research and Future Directions. Current Psychiatry Reports, 26, 331 - 339. https://doi.org/10.1007/s11920-024-01507-2.
- Espiridion, E., Fuchs, A., & Oladunjoye, A. (2021). Illness Anxiety Disorder: A Case Report and Brief Review of the Literature. Cureus, 13. https://doi.org/10.7759/cureus.12897.
- Romanazzo, S., Mansueto, G., & Cosci, F. (2022). Anxiety in the Medically Ill: A Systematic Review of the Literature. Frontiers in Psychiatry, 13. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2022.873126.
- Holden, M., Gooi, C., Antognelli, S., Joubert, A., Sabel, I., Stavropoulos, L., & Newby, J. (2025). Symptom Attributions in Illness Anxiety Disorder. Journal of Clinical Psychology, 81, 237 - 248. https://doi.org/10.1002/jclp.23765.
- Axelsson, E., & Hedman-Lagerlöf, E. (2019). Cognitive behavior therapy for health anxiety: systematic review and meta-analysis of clinical efficacy and health economic outcomes. Expert Review of Pharmacoeconomics & Outcomes Research, 19, 663 - 676. https://doi.org/10.1080/14737167.2019.1703182.
- Tyrer, P., Salkovskis, P., Tyrer, H., Wang, D., Crawford, M., Dupont, S., Cooper, S., Green, J., Murphy, D., Smith, G., Bhogal, S., Nourmand, S., Lazarevic, V., Loebenberg, G., Evered, R., Kings, S., McNulty, A., Lisseman-Stones, Y., McAllister, S., Kramo, K., Nagar, J., Reid, S., Sanatinia, R., Whittamore, K., Walker, G., Philip, A., Warwick, H., Byford, S., & Barrett, B. (2017). Cognitive-behaviour therapy for health anxiety in medical patients (CHAMP): a randomised controlled trial with outcomes to 5 years.. Health technology assessment, 21 50, 1-58 . https://doi.org/10.3310/hta21500.
- Österman, S., Axelsson, E., Forsell, E., Svanborg, C., Lindefors, N., Hedman-Lagerlöf, E., & Ivanov, V. (2024). Effectiveness and prediction of treatment adherence to guided internet-based cognitive behavioral therapy for health anxiety: A cohort study in routine psychiatric care. Internet Interventions, 38. https://doi.org/10.1016/j.invent.2024.100780.