Підтримати

Травми прямої кишки

Хірургія

Автори

Expert image
Megan L.Sulciner, MD
Автор/-ка
Expert image
Sarabeth A. Spitzer, MD
Автор/-ка
Expert image
Nelya Melnitchouk, MD, MSc, FACS
Автор/-ка
Expert image
Jennifer S. Davids, MD
Автор/-ка
Читати англійською

I. Вступ

Ушкодження прямої кишки трапляються у майже 3% цивільних травм і в 5,1% травм, пов’язаних із військовими діями.¹ Розуміння анатомії прямої кишки є критично важливим для належного надання допомоги. Пряма кишка розташована найближче до задньої стінки таза. Починається вона на рівні ректосигмоїдного з’єднання і закінчується в анальному каналі.
У чоловіків пряма кишка розташована позаду сечового міхура і простати та відокремлена від них прямокишково-міхуровим заглибленням. У жінок пряма кишка знаходиться позаду вагінального каналу і матки, відділяючись від них Дуґласовим простором (прямокишково-матковим заглибленням). І прямокишково-міхурове заглиблення, і Дуґласовий простір є найнижче розташованими ділянками очеревини. Таким чином, пряма кишка має як внутрішньоочеревинні (ВО), так і позаочеревинні (ПО) сегменти. Передня і бічні стінки проксимальних двох третин прямої кишки розташовані внутрішньоочеревинно, а задня стінка проксимального відділу і вся дистальна третина є позаочеревинними. Це розмежування продемонстроване на зображенні органів жіночого таза в сагітальній площині (Weinberg та ін., Рис.2).²
Рисунок 2. Внутрішньоочеревинний (ВО) і позаочеревинний (ПО) сегменти прямої кишки
Proximal EP — Проксимальна частина ПО. Distal EP — Дистальна частина ПО. IP — ВО

Weinberg JA, Fabian TC, Magnotti LJ, Minard G, Bee TK, Edwards N, Claridge JA, Croce MA. Penetrating rectal trauma: management by anatomic distinction improves outcome. J Trauma. 2006 Mar;60(3):508-13; discussion 513-14. doi: 10.1097/01.ta.0000205808.46504.e9. PMID: 16531847. Відтворено з дозволу.
Приблизно 85% усіх травматичних ушкоджень прямої кишки стаються внаслідок вогнепальних поранень. Причиною решти ушкоджень є тупі травми і колото-різані поранення.¹ Однак при травмах, пов'язаних із військовими діями, понад 20% травм прямої кишки є наслідком вибухових уражень.¹ З огляду на розташування прямої кишки глибоко в тазу, її ушкодження рідко буває ізольованим, оскільки зазвичай воно відбувається внаслідок високоенергетичної травми таза. Виявлення ушкодження прямої кишки у травмованого пацієнта повинно викликати підозру на супутнє ушкодження органів або судин таза.¹
Багато років надання допомоги при травмах прямої кишки базувалося на військовому досвіді та зазвичай включало дренування пресакральної ділянки, промивання дистального відділу прямої кишки, дебридмент і відведення фекального вмісту (створення колостоми).⁴,⁵,⁶ Однак дослідження, опубліковане Stone та ін. у 1979 році, суттєво змінило підходи до лікування, і наступні десятиліття продемонстрували покращені результати при застосуванні нових стратегій ведення пацієнтів як у випадку цивільних, так і військових травм прямої кишки.⁶ ⁷

II. Клінічна картина

З огляду на анатомічне розташування прямої кишки, діагностика її ушкоджень у травмованого пацієнта може бути складною. Високий рівень настороженості щодо травми як, власне, прямої кишки, так і прилеглих ділянок, є критично важливим. Ушкодження дистальних відділів прямої кишки можуть проявлятися зовнішніми анальними розривами, тобто видимими пошкодженнями, або вираженим болем у перианальній ділянці. Крім того, може бути виявлена значна кількість крові або в ділянці ануса, або під час пальцевого ректального дослідження. Однак, зважаючи на те, що пальцеве ректальне дослідження має високий рівень хибно негативних результатів — до 67%, відсутність крові не виключає наявності травми.⁸
Ректальні травми, особливо у випадках високоенергетичної тупої травми, можуть супроводжуватися порушенням цілісності кісток таза. Зокрема, у травмованих пацієнтів, які мають розширений лобковий симфіз, ризик ректальної травми зростає втричі.⁹ Переломи таза також повинні викликати підозру на ушкодження прямої кишки.⁹ З огляду на близькість до простати, високе положення останньої або ознаки урогенітальної травми при ознаках ушкодження прямої кишки можуть вказувати на супутню травму сечостатевих органів. У такому випадку показане обстеження за допомогою ретроградної уретрографії. У підсумку можна сказати, що ушкодження прямої кишки рідко трапляється ізольовано, тому оцінка травмованого пацієнта з підозрою на ректальні ушкодження повинна включати й огляд щодо супутніх травм інших органів і судин таза.³

III. Оцінка 

У пацієнтів із підозрою на травму прямої кишки необхідне ретельне обстеження промежини, ануса, ректальної ампули та простати.¹⁰ Якщо є підозра на ушкодження прямої кишки, під час вторинного огляду потрібно виконати пальцеве ректальне дослідження.³ ¹¹
Якщо рентген-знімок таза демонструє зміщення  або перелом тазових кісток, підозра на супутню травму прямої кишки повинна бути високою. Гемодинамічно стабільні пацієнти, які зазнали тупої травми, та окремі пацієнти з проникними травмами, у кінцевому підсумку повинні бути обстежені за допомогою комп'ютерної томографії (КТ). У діагностиці колоректальних ушкоджень може допомогти використання КТ з потрійним контрастуванням (внутрішньовенне, пероральне і ректальне введення контрасту), якщо вона доступна.⁵ Ознаки на КТ, що викликають підозру на травму прямої кишки, включають ущільнення чи інфільтрацію параректальної жирової клітковини, потовщення чи дефект стінки прямої кишки, а також наявність газу або рідини поза просвітом кишки (в заочеревинному просторі чи очеревинній порожнині).
У стабільних пацієнтів, які мають ознаки травмування на КТ, або в яких відсутні КТ-ознаки ушкодження, але є висока клінічна підозра, потрібно виконати ректоскопію.³,⁵,⁶ Ретроспективні дані дослідження групи з Сучасного ведення травм прямої кишки (англ., Contemporary Management of Rectal Injuries) Американської асоціації хірургії травм (англ., American Association for the Surgery of Trauma, AAST) показали, що зі 106 пацієнтів із травмами II–V ступеня лише 34% мали ознаки травмування на КТ (ушкодження прямої кишки, інфільтрація параректальної жирової клітковини, потовщення стінки), тоді як 94% мали позитивні результати при проведенні жорсткої ректоскопії (кров, патологічні зміни слизової оболонки чи рвані рани).¹² Поєднання КТ і ректоскопії продемонструвало чутливість 97%.¹² 
Травми прямої кишки класифікують за шкалою ушкоджень органів AAST (англ., Organ Injury Scales for Rectum)¹³:
  • Ступінь I: Гематома чи забій без деваскуляризації або неповношаровий розрив стінки.
  • Ступінь II: Розрив < 50% окружності.
  • Ступінь III: Розрив > 50% окружності.
  • Ступінь IV: Повношаровий розрив стінки з переходом на промежину.
  • Ступінь V: Деваскуляризований сегмент.
Рисунок 1: Градація за тяжкістю ушкоджень прямої кишки.
Лінія, проведена від переднього до заднього згинів очеревини, розмежовує внутрішньоочеревинні та позаочеревинні сегменти прямої кишки.Внутрішньоочеревинний сегмент включає верхні дві третини спереду і верхню третину латерально.Недеструктивні ушкодження (І-ІІІ ступені)Деструктивні ушкодження (ІІІ-V ступені) Ступінь І: Гематома або неповношаровий розривСтупінь ІІ: Повношаровий розрив (розриви) менше 50% окружностіСтупінь ІІІ: Повношаровий розрив (розриви) більше 50% окружностіСтупінь IV: Повношаровий розрив із переходом на промежинуСтупінь V: Деваскуляризований сегмент
Ці травми надалі можуть бути описані як недеструктивні (менше 50% окружності прямої кишки) або деструктивні (50% і більше окружності прямої кишки).

IV. Лікування

Початкове ведення травмованого пацієнта з підозрою на ушкодження прямої кишки повинно включати первинний і вторинний огляд, а також стабілізацію стану відповідно до показань. Якщо під час первинного та/або вторинного огляду були виявлені ознаки травмування прямої кишки, критично важливо оцінити наявність інших супутніх ушкоджень таза, зважаючи на ймовірність пошкодження прилеглих органів або судин, як описано вище. Якщо при первинному і вторинному огляді виявлено ознаки травмування прямої кишки, і пацієнт при цьому гемодинамічно стабільний, необхідно запланувати проведення ректоскопії в операційній.³ Однак у гемодинамічно нестабільних пацієнтів з перитонітом чи ознаками ушкодження прямої кишки потрібно спершу виконати діагностичну лапаротомію. Плануючи проведення інтраопераційної жорсткої ректоскопії, пацієнта потрібно розташувати в літотомічному положенні.
При підготовці до операції пацієнтам необхідно ввести профілактичні внутрішньовенні антибіотики з активністю проти кишкової флори. Це дозволить зменшити ризик інфікування післяопераційної рани. Для передопераційної профілактики можна використати цефазолін (2 г внутрішньовенно, якщо маса <120 кг, або 3 г внутрішньовенно, якщо ≥120 кг) у комбінації з метронідазолом у дозі 500 мг внутрішньовенно, або як альтернативу — цефалоспорин другого покоління, наприклад цефокситин або цефотетан - 2 г внутрішньовенно. Профілактичне призначення антибіотиків потрібно продовжити щонайменше на 24 години після операції, а у випадку потрапляння великої кількості кишкового вмісту в очеревинну порожнину — до чотирьох днів сумарно.⁵ ¹⁰
Усім пацієнтам з підозрою на травму прямої кишки необхідно провести ректоскопію; у нестабільних пацієнтів це можна зробити після проведення стабілізації стану.¹⁰ Ознаками ушкодження прямої кишки є підслизова гематома, наявність згустка крові або гематоми, видимих у просвіті кишки, і дефект просвіту. Під час передопераційної сигмоїдоскопії критично важливо забезпечити достатнє нагнітання повітря для оптимальної візуалізації. Надмірне нагнітання підвищує ризик фекального забруднення при супутніх травмах або може ускладнити подальшу абдомінальну ревізію, тоді як при недостатньому нагнітанні повітря можна пропустити ушкоджену ділянку.⁵ Інтраопераційна ректоскопія у травмованого пацієнта може бути складною через часто присутню велику кількість калових мас у прямій кишці, що обмежує огляд. Наявність аспіратора і рясне зрошення можуть зарадити в цьому випадку.
Оперативне лікування ушкоджень прямої кишки визначається анатомією органа, зокрема відстанню ушкодження від анального отвору і відношенням травми до очеревини.
Внутрішньочеревні недеструктивні травми прямої кишки лікуються за алгоритмом, подібним до травм ободової кишки. Недеструктивні ушкодження (I, II та деякі III ступеня) потрібно лікувати первинним ушиванням. При цьому слід видалити всі нежиттєздатні й деваскуляризовані тканини. Закриття дефекту або анастомоз після резекції може виконуватися з накладанням дворядного шва (внутрішній — через усю товщину кишки розсмоктуваною ниткою 3-0, зовнішній — серозно-м’язовий переривчастий шов Ламберта шовком 3-0) або однорядного шва — безперервним швом через усю товщину розсмоктуваним монофіламентом (або переривчастим швом через усю товщину шовком 4-0) залежно від вибору хірурга.⁵,²⁰
Внутрішньоочеревинні деструктивні травми прямої кишки (IV, V і деякі III ступеня) потрібно лікувати первинним ушиванням, якщо є достатнє кровопостачання від брижі.⁵,²¹ Первинне ушивання не варто виконувати пацієнтам, які отримали >6 одиниць перелитої крові, або мають супутні хронічні захворювання, які очікувано негативно вплинуть на загоєння ран; у таких випадках показане виведення колостоми.¹⁵,²²,²⁵ Крім того, створення обхідного шляху для фекальних мас із формуванням проксимальної колостоми показане у випадку супутньої травми промежини чи перелому таза типу відкритої книги.⁵ ⁶ Пацієнтам, яким потрібне формування стоми, рекомендовано виконати петльову колостому, оскільки це полегшить подальше відновлення безперервності кишечника, яке зазвичай можливе через 6–8 тижнів після створення стоми.⁵,²⁰ Перевага надається колостомі з петлі сигмоподібної кишки, виведеної у лівий нижній квадрант живота.²⁰
Позаочеревинні травми прямої кишки лікуються залежно від анатомічних обмежень. Якщо можливий трансанальний доступ, то доречно виконати первинне ушивання.²⁷ Якщо ушкодження недоступне трансректально, найімовірніше, показане виведення проксимальної стоми.²,⁵,²⁷ Невелике проспективне дослідження показало, що за умови недеструктивних проникних позаочеревинних травм є можливим консервативне ведення з загоєнням вторинним натягом, проте для валідації такої стратегії  потрібні масштабніші дослідження.²⁸
Пацієнтам із супутніми переломами таза чи ушкодженнями судин із ризиком порушення кровопостачання прямої кишки рекомендоване створення обхідного шляху для відведення фекальних мас (диверсія).²⁹ При цьому треба уникати значного відсепарування позаочеревинного дистального сегмента прямої кишки через ризик ятрогенного ушкодження. У таких випадках виводять колостому (виконують диверсію). Проксимальна диверсія повинна виконуватися за допомогою колостоми з петлі сигмоподібної кишки, як описано вище. Можна виконати доступ лапароскопічним або відкритим шляхом, залежно від загальної тяжкості травм і вибору хірурга.²⁰,²⁷
Сторонні тіла в прямій кишці зазвичай спричиняють позаочеревинні травми. Після видалення об'єкта (у відділенні чи в операційній), необхідно провести оцінку наявності травм за допомогою жорсткої ректоскопії або гнучкої сигмоїдоскопії. Пацієнти, які гемодинамічно стабільні і не мають повношарових ушкоджень, можуть лікуватися консервативно з подальшим спостереженням.²⁷,³⁰ Однак, якщо наявне повношарове ушкодження, потрібно проводити оперативне лікування в необхідній анатомічній ділянці.
Загалом, дренування пресакральної ділянки і промивання дистального відділу прямої кишки при позаочеревинних травмах слід уникати.¹⁹,²⁰,²⁷ Хоча спочатку вважалося, що це зменшує ризик тазового сепсису, сучасні дослідження показали відсутність або мінімальну користь від пресакрального дренування.²,⁵,¹⁹,³¹ Проте воно може бути показане пацієнтам зі складними травмами, що включають розриви м’язів таза.³⁰ Позаочеревинні рани зі значним забрудненням пресакральної ділянки, які неможливо адекватно ревізувати, можуть потребувати пресакрального (ретроректального) дренування.² Якщо дренування показане, його виконують у літотомічному положенні. Позаду ануса роблять дугоподібний розріз, тупим шляхом відсепаровують тканини і формують простір до рівня крижів. У пресакральний простір вводять дренаж Пенроуза і фіксують його швами до шкіри. Видаляти дренажі можна з 4-тої післяопераційної доби.²⁰
Ректальне промивання з метою зменшення частоти септичних ускладнень¹⁴ також спочатку вважали корисним, проте подальші дослідження не показали зниження захворюваності.³,⁵,²⁹,³¹ Більше того, у пацієнтів із позаочеревинними травмами, яким проводили ректальне промивання, частота ускладнень була вищою.¹⁹
Первинне закриття шкіри після ушивання дефектів прямої кишки у випадках значного фекального забруднення очеревинної порожнини не рекомендоване, але може бути розглянуте в інших випадках.⁵,¹⁰ Допустиме з’єднання країв шкіри без натягу за допомогою шкірного степлера з розміщенням марлевих тампонів між скобами. Можливе також застосування вакуумних систем для закриття рани (VAC).

V. Післяопераційне ведення

Після ушивання травм прямої кишки в післяопераційному періоді продовжують введення антибіотиків. У випадку внутрішньоочеревинних ушкоджень зазвичай достатньо 24 годин антибіотикотерапії після операції.²⁷ Однак при позаочеревинних травмах тривалість призначення може бути продовжена до 3–5 днів після операції.²⁷
Антибіотики повинні бути активними проти аеробної та анаеробної флори кишківника, як було описано вище. Пацієнти мають перебувати під ретельним наглядом для своєчасного виявлення розвитку інфекції післяопераційної рани, ускладнень стоми (ретракція, пролапс, подразнення шкіри, стеноз), перианального сепсису і пресакрального абсцесу.²¹

VI. Ускладнення

Ускладнення травматичних ушкоджень прямої кишки були зафіксовані майже у половини пацієнтів з ректальними травмами воєнного часу.³² Найпоширенішою причиною смерті у пацієнтів з ушкодженнями товстої кишки є масивна (знекровлювальна) кровотеча внаслідок супутньої травми брижі.¹⁰ Другою за частотою причиною смерті є сепсис.¹⁰
Ускладнення після ушивання ушкоджень прямої кишки включають інфікування рани, розходження країв рани (дефект загоєння), стеноз, формування нориць. Інфекційні ускладнення можуть включати інфікування рани, абсцес, некротизуючий фасціїт і сепсис ділянки промежини. Абсцеси можна лікувати за допомогою дренування під контролем КТ, якщо це можливо.¹⁰ Ризик ранової інфекції можна зменшити, залишивши шкіру відкритою з наступним закриттям вторинним натягом чи використавши пристрій для терапії ран негативним тиском (англ., negative-pressure wound therapy, NPWT).⁵,¹⁰,²⁷
Пацієнти з переломами таза також мають високий ризик розвитку післяопераційної інфекції, який можна зменшити за допомогою виведення стоми, як описано вище.²⁷
Нориці, якими теж може ускладнитись така ситуація, зазвичай мають невеликий об’єм виділень. Якщо пацієнт гемодинамічно стабільний і не має ознак сепсису, нориці можна вести консервативно. У такому випадку пацієнт може продовжувати харчуватись через рот.

VII. Підсумки

  • Проникна травма є найпоширенішим механізмом ушкодження прямої кишки. Тупа травма зазвичай асоціюється зі значним ушкодженням таза.
  • Ушкодження прямої кишки рідко буває ізольованим, тому оцінка пацієнта з підозрою на ректальну травму повинна включати огляд інших органів і судин таза на предмет їх травмування.
  • Оцінка щодо травматичних ушкоджень прямої кишки повинна включати пальцеве ректальне дослідження, рентгенографію таза, КТ з потрійним контрастуванням (за наявності) і ректоскопію.
  • Внутрішньоочеревинні травми повинні ушиватися первинним шляхом, за винятком ситуацій, коли пацієнту було перелито більше 6 одиниць крові (еритроцитарної маси) чи у нього є супутні хронічні хвороби, які можуть погіршити загоєння ран.
  • Пацієнтам з внутрішньоочеревинними ушкодженнями та супутніми переломами таза може бути корисним формування тимчасової петльової колостоми для відведення кишкового вмісту.
  • Позаочеревинні травми, доступні трансректально, можна ушити первинним шляхом. Якщо трансанальний доступ неможливий, рекомендовано виконати диверсію з формуванням петльової колостоми.
  • Ректальне промивання, як правило, не має жодної користі.
  • Тактика закриття шкірних країв рани залежить від ступеня фекального забруднення очеревинної порожнини.

VIII. Використані джерела

  1. Steele S R, Maykel J A, Johnson E K. Traumatic injury of the colon and rectum: the evidence vs dogma. Dis Colon Rectum. 2011;54(09):1184–1201.
  2. Weinberg JA, Fabian TC, Magnotti LJ, Minard G, Bee TK, Edwards N, Claridge JA, Croce MA. Penetrating rectal trauma: management by anatomic distinction improves outcome. J Trauma. 2006 Mar;60(3):508-13; discussion 513-14.
  3. Clemens MS, Peace KM, Yi F. Rectal Trauma: Evidence-Based Practices. Clin Colon Rectal Surg. 2018 Jan;31(1):17-23. doi: 10.1055/s-0037-1602182. Epub 2017 Dec 19.
  4. Woodhall JP, Ochsner A. The management of perforating injuries of the colon and rectum in civilian practice. Surgery. 1951;29:305–20.
  5. Feliciano, Kenny, P. J., & Moore, E. E. (2021). Trauma (9th edition.). McGraw-Hill Education LLC. Mahan ME, Toy FK. Rectal Trauma. 2021 Jul 10. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2022 Jan–.
  6. Stone HH, Fabian TC. Management of perforating colon trauma: randomization between primary closure and exteriorization. Ann Surg. 1979 Oct;190(4):430-6.
  7. Shlamovitz G Z, Mower W R, Bergman Jet al.Poor test characteristics for the digital rectal examination in trauma patients Ann Emerg Med 2007500125–33., 33.e1
  8. Aihara R, Blansfield JS, Millham FH, LaMorte WW, Hirsch EF.Fracture locations influence the likelihood of rectal and lower urinary tract injuries in patients sustaining pelvic fractures J Trauma 20025202205–208., discussion 208–209
  9. Scalea TM. The Shock Trauma Manual of Operative Techniques. 2015. Springer.
  10. Esposito TJ, Ingraham A, Luchette FA, Sears BW, Santaniello JM, Davis KA, Poulakidas SJ, Gamelli RL. Reasons to omit digital rectal exam in trauma patients: no fingers, no rectum, no useful additional information. J Trauma. 2005 Dec;59(6):1314-9.
  11. Trust MD, Veith J, Brown CVR, Sharpe JP, Musonza T, Holcomb J, Bui E, Bruns B, Andrew Hopper H, Truitt M, Burlew C, Schellenberg M, Sava J, Vanhorn J, Eastridge B, Cross AM, Vasak R, Vercuysse G, Curtis EE, Haan J, Coimbra R, Bohan P, Gale S, Bendix PG; AAST Contemporary Management of Rectal Injuries Study Group. Traumatic rectal injuries: Is the combination of computed tomography and rigid proctoscopy sufficient? J Trauma Acute Care Surg. 2018 Dec;85(6):1033-1037.
  12. Moore EE, Cogbill TH, Malangoni MA, Jurkovich GJ, Champion HR, Gennarelli TA, McAninch JW, Pachter HL, Shackford SR, Trafton PG. Organ injury scaling, II: Pancreas, duodenum, small bowel, colon, and rectum. J Trauma. 1990 Nov;30(11):1427-9.
  13. Lavenson GS, Cohen A. Management of rectal injuries. Am J Surg. 1971 Aug;122(2):226-30.
  14. Stewart  RM, Fabian  TC, Croce  MA, Pritchard  FE, Minard  G, Kudsk      KA. Is resection with primary anastomosis following destructive colon wounds always safe? Am J Surg. 1994;168(4):316–319.   
  15. George Jr SM, Fabian TC, Voeller GR, Kudsk KA, Mangiante EC, Britt LG. Primary repair of colon wounds. A prospective trial in nonselected patients. Annals of surgery. 1989 Jun;209(6):728.
  16. Chappuis  CW, Frey  DJ, Dietzen  CD, Panetta  TP, Buechter  KJ, Cohn      I Jr. Management of penetrating colon injuries. A prospective randomized trial. Ann Surg. 1991;213(5):492–497; discussion 7-8.   Gonzalez  RP, Merlotti  GJ, Holevar  MR. Colostomy in penetrating colon injury: is it necessary? J Trauma. 1996;41(2):271–275.   
  17. Brown CVR, Teixeira PG, Furay E, Sharpe JP, Musonza T, Holcomb J, Bui E, Bruns B, Hopper HA, Truitt MS, Burlew CC, Schellenberg M, Sava J, VanHorn J, Eastridge PB, Cross AM, Vasak R, Vercruysse G, Curtis EE, Haan J, Coimbra R, Bohan P, Gale S, Bendix PG; AAST Contemporary Management of Rectal Injuries Study Group. Contemporary management of rectal injuries at Level I trauma centers: The results of an American Association for the Surgery of Trauma multi-institutional study. J Trauma Acute Care Surg. 2018 Feb;84(2):225-233.
  18. Asensio JA, Trunkey DD. (2016). Current therapy of trauma and surgical critical care (2nd edition.). Elsevier/Saunders.
  19. Velmahos, Degiannis, E., & Doll, D. (2017). Penetrating trauma : a practical guide on operative technique and peri-operative management (Second edition.). Springer.
  20. Cornwell  EE III, Dougherty  WR, Berne  TV,      et al. Duration of antibiotic prophylaxis in high-risk patients with penetrating abdominal trauma: a prospective randomized trial. J Gastrointest Surg. 1999;3:648–653.       
  21. Murray  JA, Demetriades  D, Colson  M,      et al. Colonic resection in trauma: colostomy versus anastomosis. J Trauma. 1999;46(2):250–254.
  22. Demetriades D, Murray JA, Chan L, Ordoñez C, Bowley D, Nagy KK, Cornwell III EE, Velmahos GC, Muñoz N, Hatzitheofilou C, Schwab CW. Penetrating colon injuries requiring resection: diversion or primary anastomosis? An AAST prospective multicenter study. Journal of Trauma and Acute Care Surgery. 2001 May 1;50(5):765-75.
  23. Miller  PR, Chang  MC, Hoth      JJ, Holmes  JHt, Meredith  JW. Colonic resection in the setting of damage control laparotomy: is delayed anastomosis safe? Am Surg. 2007;73(6):606–609; discussion 9-10.
  24. Osterberg EC, Veith J, Brown CVR, Sharpe JP, Musonza T, Holcomb JB, Bui E, Bruns B, Hopper HA, Truitt M, Burlew CC, Schellenberg M, Sava J, Van Horn J., AAST Contemporary Management of Rectal Injuries Study Group. Concomitant bladder and rectal injuries: Results from the American Association for the Surgery of Trauma Multicenter Rectal Injury Study Group. J Trauma Acute Care Surg. 2020 Feb;88(2):286-291.
  25. Emigh B, Inaba K, Schellenberg M. Contemporary diagnosis and management of traumatic rectal injuries. Surgery in Practice and Science, Volume 4, 2021, 100024, ISSN 2666-2620.
  26. Gonzalez RP, Phelan III H, Hassan M, Ellis CN, Rodning CB. Is fecal diversion necessary for nondestructive penetrating extraperitoneal rectal injuries?. Journal of Trauma and Acute Care Surgery. 2006 Oct 1;61(4):815-9.
  27. Bosarge PL, Como JJ, Fox N, Falck-Ytter Y, Haut ER, Dorion HA, Patel NJ, Rushing A, Raff LA, McDonald AA, Robinson BR, McGwin G Jr, Gonzalez RP. Management of penetrating extraperitoneal rectal injuries: An Eastern Association for the Surgery of Trauma practice management guideline. J Trauma Acute Care Surg. 2016 Mar;80(3):546-51.
  28. Schellenberg M, Brown CVR, Trust MD, Sharpe JP, Musonza T, Holcomb J, Bui E, Bruns B, Hopper HA, Truitt MS, Burlew CC, Inaba K, Sava J, Vanhorn J, Eastridge B, Cross AM, Vasak R, Vercuysse G, Curtis EE, Haan J, Coimbra R, Bohan P, Gale S, Bendix PG; AAST Contemporary Management of Rectal Injuries Study Group. Rectal Injury After Foreign Body Insertion: Secondary Analysis From the AAST Contemporary Management of Rectal Injuries Study Group. J Surg Res. 2020 Mar;247:541-546. doi: 10.1016/j.jss.2019.09.048. Epub 2019 Oct 21. PMID: 31648812.
  29. Uchino H, Kong V, Elsabagh A, Laing G, Bruce J, Manchev V, Clarke D. Contemporary management of rectal trauma – A South African experience. Injury. 2020 May;51(5):1238-1241.
  30. Duncan JE, Corwin CH, Sweeney WB, Dunne JR, Denobile JW, Perdue PW, Galarneau MR, Pearl JP. Management of colorectal injuries during operation Iraqi freedom: patterns of stoma usage. J Trauma. 2008 Apr;64(4):1043-7.
Травматичні ушкодження прямої кишки: діагностика, лікування та хірургічна тактика - GMKA - Global Medical Knowledge Alliance