Менеджмент передракових захворювань ендометрію
Автори
Вступ
Рак ендометрію є найпоширенішим серед гінекологічних онкологічних захворювань у США, де щороку виявляють 66 750 нових випадків та 12 940 смертельних випадків [1]. Він також є 6-м за поширеністю раком серед жінок у всьому світі, з ризиком його виникнення протягом життя 2,5% для пацієнток групи середнього ризику. Захворюваність на рак ендометрію зростає в усьому світі на 0,58% щороку, причому прогнозується, що до 2040 року показники зростуть на >50% [2].
Захворюваність на рак ендометрію зросла з 0,6 на 100 000 населення у 2001 році до 1,2 на 100 000 населення у 2017 році серед молодих жінок у віці 20-29 років і зросла з 4,6 на 100 000 у 2001 році до 7,5 на 100 000 у 2017 році серед жінок 30-39 років.[3] Вважається, що це частково корелює з тенденціями збільшення поширеності ожиріння серед жінок віком 18-34 років [4,5].
Більшість випадків раку ендометрію діагностується рано, і більшість з них можна лікувати лише хірургічним шляхом. У той час як захворюваність на рак ендометрію найвища в розвинених країнах, смертність залишається найвищою в країнах з низьким рівнем доходу. Останні дані також показали значні відмінності в даних, пов’язаних з раком ендометрію, залежно від раси [6,7].
Існує два різних типи раку ендометрію.
Рак ендометрію 1 типу становить приблизно 65% випадків. Рак 1 типу є гормонально опосередкованим, часто пов’язаний із передраковим станом – інтраепітеліальною неоплазією ендометрію, і зазвичай є результатом надмірного впливу естрогену на слизову оболонку ендометрію, і, як правило, має сприятливий прогноз.
Рак ендометрію 2 типу становить 35% випадків і має гірший прогноз. Точні фактори ризику раку 2-го типу залишаються невідомими, а для гістологічних підтипів 2-го типу, включаючи ендометріоїдну, серозну, світлоклітинну та карциносаркому, не вдалось виявити чіткого передракового захворювання.
При раку ендометрію 1 типу передракові утворення, які можна визначити при взятті зразків патологічного утвору, присутні до або одночасно з раком ендометрію [8]. Раніше ці ураження класифікували згідно зі схемою ВООЗ. Дана класифікація використовувала характеристики патології ендометрію на основі залозистої структури та ядерної атипії [9]. За цією схемою ураження класифікується як проста або складна гіперплазія з врахуванням наявності чи відсутності атипових клітин. Найбільш небезпечною у цій схемі є ураження ендометрію, яке демонструє комплексну гіперплазію з атипією, що несе основний ризик злоякісності приблизно у 25% [10].
Номенклатура ВООЗ широко використовується в усьому світі, але створює проблеми в лікуванні, оскільки існує суб’єктивність в інтерпретації з поганою відтворюваністю між спостерігачами [11]. Сучасніша схема класифікації під назвою «Інтраепітеліальна неоплазія ендометрію» (EIN) була вперше описана Муттером та ін. з метою кращого виявлення пацієнтів із високим ризиком розвитку злоякісних новоутворень [12,13]. Дослідження показали, що схема EIN має вищу відтворюваність спостерігачами і підвищену виявленість передракових уражень [14,15].
Фактори ризику EIN корелюють з факторами ризику, які спостерігаються при раку ендометрію 1 типу. Вони включають ожиріння, діабет, синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) / наявність ановуляторних циклів та інші стани, що супроводжуються надлишком естрогену [12,16]. Ожиріння є одним із найбільш значущих факторів ризику EIN та раку ендометрію типу 1, який опосередкований експресією ароматази в адипоцитах, що призводить до збільшення периферичного перетворення андрогенів в естроген. Підраховано, що при збільшенні індексу маси тіла (ІМТ) на 5 кг/м2 ризик розвитку раку ендометрію протягом життя збільшується на 60%, таким чином жінки з ІМТ >40 кг/м2 мають у сім разів більшу ймовірність розвитку раку ендометрію, ніж жінки без ожиріння. [17]
Ризик раку ендометрію всіх типів також зростає з віком, середній вік на момент встановлення діагнозу становить 60 років, а частота раку серед пацієнтів у постменопаузі є вищою [16]. Однак вік діагностики як EIN, так і раку ендометрію зменшується, тому вищий індекс підозри на передрак або злоякісність виправданий у молодших пацієнтів із ожирінням і аномальною матковою кровотечею.
Клінічна картина
Рак ендометрію та передракові ураження, такі як EIN, як правило, супроводжуються аномальною матковою кровотечею (АМК) у жінок репродуктивного віку або кровотечею в постменопаузі у жінок, які пережили менопаузу, що визначається як відсутність менструацій протягом більше одного року. У жінок репродуктивного віку та в період перименопаузи це може проявлятися у вигляді рясніших менструацій менструацій, міжменструальних кровотеч або нерегулярних менструальних кровотеч [8,18].
Враховуючи тенденцію до «помолодшання» віку дагностування як EIN, так і злоякісних новоутворень, лікарі повинні розглядати обстеження будь-якої жінки з ожирінням і аномальною матковою кровотечею без чітко визначеної причини.
Діагностичне обстеження
У пацієнток, у яких є підозра на рак ендометрію або передракові утворення ендометрію, зразки ендометрію повинні бути отримані за допомогою біопсії. Стартове обстеження може включати ультразвукове дослідження органів малого тазу для оцінки слизової оболонки ендометрію та будь-якої іншої потенційної структурної причини, що може сприяти аномальній кровотечі. У жінок репродуктивного віку, які звертаються для обстеження з аномальною матковою кровотечею, слід враховувати вік і фактори ризику. Пацієнткам старше 45 років рекомендується взяття зразка ендометрію. У пацієнтів віком до 45 років слід оцінити фактори ризику раку ендометрію. Якщо у пацієнтки наявні будь-які фактори ризику підвищення естрогену, включаючи ожиріння або ановуляторні розлади, такі як СПКЯ, слід виконати забір зразків ендометрію [8,18].
У пацієнток у постменопаузі УЗД органів малого тазу може бути інформативним щодо ризику раку ендометрію. Якщо смужка ендометрію на трансвагінальному УЗД становить <4 мм, негативна прогностична цінність цього тесту становить >99% для виключення раку ендометрію [19]. Однак рак ендометрію високого ступеня диференціації або типу 2 може проявлятися стоншенням ендометрію, тому будь-які повторні епізоди кровотечі слід оцінювати за допомогою біопсії ендометрію.
Біопсія ендометрію може бути виконана або як офісна гістероскопія з ендометріальною трубкою, або в операційній з розширенням і кюретажем. Хоча дилатація та кюретаж вважаються золотим стандартом, офісна гістероскопія підходить для більшості пацієнток.[8] Офісна біопсія ендометрію має чутливість ~83%. У систематичному огляді офісна біопсія ендометрію не виявила уражень, якщо <5% ендометрію було злоякісним або якщо злоякісне чи передракове ураження було розташоване в структурному ураженні, такому як поліп.[20]
Якщо є постійні симптоми аномальної кровотечі з негативною офісною біопсією ендометрію, пацієнтці слід пройти гістероскопічне обстеження з дилатацією та кюретажем в операційній, оскільки це має більшу чутливість для діагностики раку ендометрія [21,22]. Важливо підкреслити, що у 40% пацієнток з EIN був супутній рак ендометрію, виявлений при патологічному дослідженні матки після гістеректомії [8].
Лікування: хірургія
Хірургічне втручання є першою лінією терапії EIN і ранніх стадій раку ендометрію. Хірургічне лікування EIN включає повну гістеректомію (видалення як матки, так і шийки матки) і двосторонню сальпінгектомію з або без двосторонньої оваріоектомії [8]. Рішення щодо оваріоектомії залежать від віку пацієнти, а також від ризиків і переваг видалення, оскільки вони пов’язані з наслідками оваріоектомії. Якщо пацієнтці більше 50 років, зазвичай рекомендується оваріоектомія.[23]
Для пацієнтів з EIN віком до 50 років можна розглянути можливість збереження яєчників. Це підтверджується даними, що демонструють підвищену смертність у жінок, які мали оваріоектомію за доброякісними показаннями до 50 років. [24] При раку ендометрію двостороння оваріоектомія є частиною хірургічного визначення стадії з ризиком метастазування в яєчник (за даними літератури) в 5-8%.
Однак вони базуються на невеликих працях і національних ретроспективних когортних дослідженнях, які показали відсутність різниці у виживаності при раку ендометрію серед молодих жінок з оваріоектомією та без неї, тому їх можна розглядати в кожному конкретному випадку з обдуманим консультуванням [25].
Існує кілька хірургічних підходів до лікування EIN. За можливості надається перевага мінімально інвазивному підходу, включаючи лапароскопічну, роботизовану та/або вагінальну хірургію. Численні дослідження демонструють безпеку малоінвазивних операцій при раку ендометрію. Дослідження GOG-LAP2 показало еквівалентні результати щодо ризику рецидиву та смертності при відкритих і мінімально інвазивних підходах; однак лапароскопія продемонструвала кращу короткострокову безпеку та скорочення тривалості перебування у стаціонарі [26, 27].
У дослідженні LACE пацієнток рандомізували в групи лапаротомної гістеректомії проти лапароскопічної, що в результаті не продемонструвало різниці в ризику рецидиву або смерті [28]. Дослідження Датського національного реєстру показало, що загальна виживаність і смертність фактично покращилися серед пацієнток із ранньою стадією раку ендометрію, які перенесли мінімально інвазивну операцію на відміну від лапаротомії, навіть після поправки на гістопатологічні групи ризику. [29]
Тотальна лапаротомна гістеректомія зарезервована для випадків, коли матка збільшена, тому що у випадках EIN або раку ендометрію, як правило, слід уникати морцеляції або інших форм обмеженого вилучення тканини. Сучасні методи екстракції тканини можуть перешкоджати патологічній оцінці, яка визначає ступінь, стадію та потенційну потребу в ад’ювантній терапії. Однак лапаротомний підхід призводить до збільшення захворюваності та тривалості перебування пацієнтів у лікарні. Вагінальна гістеректомія є розумним підходом для лікування EIN, але вона обмежена в можливості оцінити черевну порожнину. Потенційний ризик ураження яєчників і неможливість оцінити тазові лімфатичні вузли є її недоліками.
Визначення стадії раку ендометрію включає оцінку локальних лімфатичних вузлів, які дренують матку, а також можливість додаткової біопсії сальника для високоякісної гістології. Оцінка лімфовузлів з часом еволюціонувала, спочатку з повної тазової та парааортальної лімфаденектомії, до вибіркової лімфаденектомії на основі факторів ризику ураження матки (також відомі як критерії Мейо), до біопсії сторожового лімфатичного вузла [30].
Критерії Мейо стверджують, що у пацієнток із раком ендометрію типу 1 або 2, розміром ураження менше 2 см і з <50% інвазією міометрію, є безпечним відкладення біопсії тазових лімфовузлів [31]. Кілька досліджень продемонстрували низький рівень хибнонегативних результатів при біопсії сторожових лімфатичних вузлів, тому це є відповідним підходом для пацієнтів з раком ендометрію, і водночас мінімізує ускладнення через повну дисекціїю тазових лімфатичних вузлів [32].
Дослідження загалом показали, що частота виявлення ракових клітин в сторожових лімфатичних вузлах становить 85-95% з чутливістю понад 90%, що еквівалентно виявленню раку молочної залози.[33] Оцінка вузлів відіграє вирішальну роль у встановленні стадії та визначає потребу в ад’ювантній терапії. Оскільки EIN несе ризик раку ендометрію до 40%, оптимальна оцінка та роль визначення стадії EIN залишаються невизначеними. Хоча гістеректомія є стандартним хірургічним лікуванням, роль проведення операції з лімфаденоектомією залишається суперечливою та буде обговорена в наступному розділі.
Менеджмент: медикаментозне лікування
Як зазначалося вище, стандартом лікування EIN є пангістеректомія. Вона вважається радикальним лікуванням, яке виключає діагноз раку та запобігає прогресуванню раку ендометрію в майбутньому.[8] Однак існують пацієнтки, які або не погоджуються на хірургічне лікування, або не є відповідними кандидатами на хірургічне втручання, для яких медикаментозне лікування може бути методом вибору. [8] Дві групи осіб, які зазвичай є кандидатами на медикаментозне лікування та ретельний моніторинг після встановлення діагнозу EIN, це ті пацієнтки, які не втілили своїх репродуктивних планів, та пацієнтки із супутніми захворюваннями, які мають підвищений хірургічний ризик та протипоказання для хірургічного втручання.
Цілями медикаментозного лікування EIN у пацієнток, які бажають зберегти фертильність в майбутньому є: усунення хвороби, повернення до нормального стану ендометрію та запобігання прогресуванню раку ендометрію для забезпечення майбутньої вагітності до остаточної гістеректомії. Мета для пацієнтів, яким протипоказане хірургічне втручання, включає оптимізацію та лікування їхніх супутніх захворювань, стабілізацію захворювання, зниження ризику конверсії в рак ендометрію та зменшення таких симптомів, як вагінальна кровотеча [8].
Основою медикаментозного лікування EIN є терапія прогестероном. Прогестерон компенсує мітогенний ефект естрогену та викликає секреторну диференціацію ендометрію [34]. В даний час медроксипрогестерону ацетат (Provera) і мегестрол ацетат (Megace) є найпоширенішими медикаментозними засобами лікування жінок, які бажають зберегти фертильність в майбутньому. Схема лікування включає терапію високими дозами 100 мг медроксипрогестерону на день або 80 мг двічі на день мегестролу ацетату. Альтернативні методи, такі як внутрішньом’язові ін’єкції депо медроксипрогестерону (1000 мг на тиждень) і введення внутрішньоматкової спіралі з левоноргестрелом (Мірена) (52 мг протягом 5 років), також використовувалися та показали свою ефективність [35].
Систематичний огляд усіх типів терапії прогестероном показав, що у 65,8% жінок з гіперплазією патологія була повністю елімінована завдяки медикаментозному лікуванню. [36] Нещодавня ретроспективна серія випадків продемонструвала 80% регресію у пацієнток зі складною атиповою гіперплазією через 6 місяців після введення ВМС з левоноргестрелом [37]. Проспективне дослідження II фази, яке розглядало роль ВМС у лікуванні складної атипової гіперплазії та раннього раку ендометрію, продемонструвало 90,6% частоту відповіді у пацієнтів із комплексною атиповою гіперплазією через 12 місяців [38].
Немає рандомізованих досліджень, які б визначали оптимальну дозу або шлях терапії прогестероном, а дані обмежені невеликими розмірами вибірки. Таким чином, не існує бажаного або стандартного шляху терапії прогестероном для медикаментозного лікування; однак використання ВМС з левоноргестрелом набуло популярності завдяки простоті використання та мінімальному профілю токсичності.
Пацієнткам, які бажають зберегти фертильність, рекомендується повторювати забір зразків ендометрію за допомогою офісної біопсії ендометрію або D&C кожні 3-6 місяців. Очікуючи повної патологічної відповіді, патологи рекомендують 2-3 нормальні біопсії ендометрію, щоб підтвердити стійку відповідь на лікування до настання вагітності. Пацієнтки часто потребують консультації з лікарями з питань материнства та репродуктивної ендокринології, безпліддя на основі їхніх супутніх захворювань, а після завершення виношування дитини рекомендується повна гістеректомія. Виходячи з наведених вище даних, більшість пацієнток матимуть повну патогістологічну відповідь протягом 9-12 місяців лікування; однак ретроспективні дослідження показали відповіді і після цього періоду. Поки не виявлено прогресування, доцільно продовжувати медикаментозне лікування протягом понад 12 місяців з відповідним консультуванням, хоча слід розглянути питання про гістеректомію при стійкому захворюванні, резистентному до терапії прогестероном.[8]
Враховуючи, що ожиріння пов’язане з підвищеним ризиком раку ендометрію, слід обговорити варіанти зниження ваги, включаючи коригування способу життя та медичні втручання, такі як баріатрична хірургія. Одне дослідження показує, що втрата загальної маси тіла більше ніж на 10% пов’язана з вищим рівнем відповіді на терапію прогестероном, і це слід враховувати у молодих пацієнток із ожирінням, які розглядають медикаментозне лікування EIN.[39]
Суперечності та Обмеження
У випадках EIN існує 30-40% ризик встановлення раку раку ендометрію, виявленого під час гістеректомії [8]. Немає консенсусу щодо підходу та ролі проведення операції при EIN. Наприклад, необхідність виконання хірургічного втручання гінекологом-онкологом, застосування оцінки замороженого зрізу та роль біопсії сторожового лімфатичного вузла при EIN залишаються суперечливими. Використання замороженого зрізу з інтраопераційною патологічною оцінкою допомагає хірургу визначити необхідність лімфаденектомії та знижує ризик повторної операції або надмірного лікування ад’ювантною терапією. Картування сторожових лімфатичних вузлів також може бути розглянуто для пацієнтів з EIN, хоча необхідно зважити ризики хірургічних ускладнень, додаткового часу операції та хірургічної захворюваності з ризиком від основної злоякісної пухлини.
Передопераційні фактори були оцінені для допомоги у визначенні ризику раку ендометрію під час гістеректомії для кращого групування пацієнток з EIN. У ретроспективному дослідженні смужка ендометрію на УЗД органів малого тазу, що перевищує або дорівнює 2 см, була пов’язана з вищою ймовірністю одночасного виявлення раку ендометрію у 4 рази. Крім того, приблизно 44% пацієнток із смугою ендометрію більше або рівних 2 см, у яких було виявлено рак під час гістеректомії, відповідали критеріям Мейо для оцінки лімфатичних вузлів, що свідчить про потенційну популяцію пацієнтів, яка може отримати найбільшу користь від проведення лікування гінекологом-онкологом та виконання стадіювання і лімфаденектомії. [40]
Нарешті, існують обмеження щодо медикаментозного менеджменту, як зазначено вище. Незважаючи на те, що дані на користь цієї практики стали більш надійними, з частотою відповіді в діапазоні від 70-90%, досі немає доказів першого рівня для визначення оптимального шляху або тривалості терапії прогестероном. Потрібна надійна та часта патологічна оцінка на додаток до тривалого дотримання пацієнтом режиму лікування, тому необхідне ретельне консультування перед лікуванням для забезпечення безпечної практики. Поточні дані потрібні для того, щоб радити та обирати найкращі практики щодо медикаментозного менеджменту в майбутньому.
Резюме
Таким чином, інтраепітеліальна неоплазія ендометрію (EIN) є попередником раку ендометрію 1 типу. Існує дві патогістологічні схеми для визначення передракових змін ендометрію: схема ВООЗ та EIN. Остання демонструє вищу відтворюваність між спостерігачами та покращену діагностику, слугуючи кращою патогістологічною схемою, якщо вона доступна. Перші ознаки захворювання включають аномальну маткову кровотечу або кровотечу після менопаузи, пацієнток слід оцінити за допомогою УЗД органів малого тазу та біопсії ендометрію.
Враховуючи наявність ризику раку ендометрію в межах 30-40%, слід розглянути можливість направлення пацієнток до гінеколога-онколога. Для пацієнток, які виконали свої репродуктивні плани, стандартним лікуванням є гістеректомія, яку слід виконувати мінімально інвазивним способом без морцеляції, якщо це можливо.
Роль стадіювання в EIN залишається суперечливою; однак, враховуючи високий ризик виявлення раку при остаточній діагностиці, слід розглянути оцінку замороженого зрізу з визначенням стадії на основі характеристик пухлини (критерії Мейо) або оцінку сторожових лімфатичних вузлів. Збільшення ендометріальної смужки >2 см на УЗД може бути ознакою раку, а також характеристикою підвищеного ризику виявлення пухлини, що вимагає додаткового визначення стадії. Для молодих жінок можна розглянути можливість збереження фертильності шляхом медикаментозного лікування. Оптимальний шлях терапії прогестероном не визначено; однак внутрішньоматкові спіралі, що містять прогестерон, дозволяють проводити ефективне лікування з мінімальною токсичністю, причому рівень відповіді коливається від 70-90%.
Нарешті, ожиріння залишається одним із найбільших факторів ризику EIN та раку ендометрію. У зв’язку зі зростанням кількості випадків захворювання в усьому світі втручання щодо зниження ваги слід розглядати як частину стратегії лікування.
Посилання
- American Cancer Society: Cancer Facts and Figures 2022. Uterine Corpus (Endometrium). 2022. https://www.cancer.org/content/dam/cancer-org/research/cancer-facts-and-statistics/annual-cancer-facts-and-figures/2022/2022-cancer-facts-and-figures.pdf
- Zhang S, Gong TT, Liu FH, Jiang YT, Sun H, Ma XX, Zhao YH, Wu QJ. Global, Regional, and National Burden of Endometrial Cancer, 1990-2017: Results From the Global Burden of Disease Study, 2017. Front Oncol. 2019;9:1440.
- Lortet-Tieulent J, Ferlay J, Bray F, Jemal A. International Patterns and Trends in Endometrial Cancer Incidence, 1978-2013. J Natl Cancer Inst. 2018;110(4):354-361.
- Fader AN, Arriba LN, Frasure HE, von Gruenigen VE. Endometrial cancer and obesity: epidemiology, biomarkers, prevention and survivorship. Gynecol Oncol. 2009 Jul;114(1):121-7.
- Smrz SA, Calo C, Fisher JL, Salani R. An ecological evaluation of the increasing incidence of endometrial cancer and the obesity epidemic. Am J Obstet Gynecol. 2021 May;224(5):506.e1-506.e8.
- Lortet-Tieulent J, Ferlay J, Bray F, Jemal A. International Patterns and Trends in Endometrial Cancer Incidence, 1978-2013. J Natl Cancer Inst. 2018;110(4):354-361.
- Clarke MA, Devesa SS, Hammer A, Wentzensen N. Racial and Ethnic Differences in Hysterectomy-Corrected Uterine Corpus Cancer Mortality by Stage and Histologic Subtype. JAMA Oncol. 2022;8(6):895–903.
- Committee Opinion No. 631: Endometrial Intraepithelial Neoplasia. Obstet Gynecol. 2015;125(5):1272-1278.
- Tavassoli FA, Devilee P. Pathology and Genetics of Tumours of the Breast and Female Genital Organs. In: WHO Classification of Tumours. 3 ed. IARC Publications; Lyon, France: 2003.
- Kurman RJ, Kaminski PF, Norris HJ. The behavior of endometrial hyperplasia. A long-term study of “untreated” hyperplasia in 170 patients. Cancer. 1985;56(2):403-12.
- Zaino RJ, Kauderer J, Trimble CL, Silverberg SG, Curtin JP, Lim PC, Gallup DG. Reproducibility of the diagnosis of atypical endometrial hyperplasia: a Gynecologic Oncology Group study. Cancer. 2006;106(4):804-11.
- Mutter GL. Endometrial intraepithelial neoplasia (EIN): will it bring order to chaos? The Endometrial Collaborative Group. Gynecol Oncol. 2000;76(3):287-90.
- Semere LG, Ko E, Johnson NR, Vitonis AF, Phang LJ, Cramer DW, Mutter GL. Endometrial intraepithelial neoplasia: clinical correlates and outcomes. Obstet Gynecol. 2011 Jul;118(1):21-28.
- Hecht JL, Ince TA, Baak JP, Baker HE, Ogden MW, Mutter GL. Prediction of endometrial carcinoma by subjective endometrial intraepithelial neoplasia diagnosis. Mod Pathol. 2005;18:324–30.
- Mutter GL, Matias-Guiu X, Lax SF. Endometrial Adenocarcinoma. In: Robboy SJ, Mutter GL, Prat J, Bentley RC, Russell P, Anderson MC, editors. Robboy’s Pathology of the Female Reproductive Tract. 2 ed. Elsevier; New York: 2009. pp. 393–426.
- Raglan O, Kalliala I, Markozannes G, et al. Risk factors for endometrial cancer: An umbrella review of the literature. Int J Cancer. 2019;145(7):1719-1730.
- World Cancer Research Fund/American Institute for Cancer Research: Continuous Update Project Report. Food: Nutrition, Physical Activity, and the Prevention of Endometrial Cancer. 2013. http://www.dietandcancerreport.org
- Practice Bulletin No. 149: Endometrial cancer. Obstet Gynecol. 2015;125(4):1006-1026.
- ACOG Committee Opinion No. 734 Summary: The Role of Transvaginal Ultrasonography in Evaluating the Endometrium of Women With Postmenopausal Bleeding. Obstet Gynecol. 2018;131(5):945-946.
- Guido RS, Kanbour-Shakir A, Rulin MC, Christopherson WA. Pipelle endometrial sampling. Sensitivity in the detection of endometrial cancer. J Reprod Med. 1995;40(8):553-555.
- Clark TJ, Voit D, Gupta JK, Hyde C, Song F, Khan KS. Accuracy of hysteroscopy in the diagnosis of endometrial cancer and hyperplasia: a systematic quantitative review. JAMA. 2002;288(13):1610-1621.
- Practice Bulletin No. 128: Diagnosis of Abnormal Uterine Bleeding in Reproductive-Aged Women. Obstet Gynecol. 2012;120(1):197-206.
- Rush SK, Ma X, Newton MA, Rose SL. A Revised Markov Model Evaluating Oophorectomy at the Time of Hysterectomy for Benign Indication: Age 65 Years Revisited. Obstet Gynecol. 2022 May 1;139(5):735-744.
- Shuster LT, Gostout BS, Grossardt BR, Rocca WA. Prophylactic oophorectomy in premenopausal women and long-term health. Menopause Int. 2008 Sep;14(3):111-6.
- Wright JD, Buck AM, Shah M, Burke WM, Schiff PB, Herzog TJ. Safety of ovarian preservation in premenopausal women with endometrial cancer. J Clin Oncol. 2009 Mar 10;27(8):1214-9.
- Walker JL, Piedmonte MR, Spirtos NM, et al. Laparoscopy compared with laparotomy for comprehensive surgical staging of uterine cancer: Gynecologic Oncology Group Study LAP2. J Clin Oncol. 2009;27(32):5331-6.
- Walker JL, Piedmonte MR, Spirtos NM, et al. Recurrence and survival after random assignment to laparoscopy versus laparotomy for comprehensive surgical staging of uterine cancer: Gynecologic Oncology Group LAP2 Study. J Clin Oncol. 2012;30(7):695-700.
- Janda M, Gebski V, Davies LC, et al. Effect of Total Laparoscopic Hysterectomy vs Total Abdominal Hysterectomy on Disease-Free Survival Among Women With Stage I Endometrial Cancer: A Randomized Clinical Trial. JAMA. 2017;317(12):1224-1233.
- Jorgensen SL, Mogensen O, Wu CS, Korsholm M, Lund K, Jensen PT. Survival after a nationwide introduction of robotic surgery in women with early-stage endometrial cancer: a population-based prospective cohort study. Eur J Cancer. 2019;109:1–11.
- Mariani A, Webb MJ, Keeney GL, Haddock MG, Calori G, Podratz KC. Low-risk corpus cancer: is lymphadenectomy or radiotherapy necessary? Am J Obstet Gynecol. 2000 Jun;182(6):1506-19.
- Vargas R, Rauh-Hain JA, Clemmer J, Clark RM, Goodman A, Growdon WB, Schorge JO, Del Carmen MG, Horowitz NS, Boruta DM 2nd. Tumor size, depth of invasion, and histologic grade as prognostic factors of lymph node involvement in endometrial cancer: a SEER analysis. Gynecol Oncol. 2014 May;133(2):216-20.
- Ballester M, Dubernard G, Lécuru F, et al. Detection rate and diagnostic accuracy of sentinel-node biopsy in early stage endometrial cancer: a prospective multicentre study (SENTI-ENDO). Lancet Oncol. 2011;12(5):469-76.
- Rossi EC, Kowalski LD, Scalici J, et al. A comparison of sentinel lymph node biopsy to lymphadenectomy for endometrial cancer staging (FIRES trial): a multicentre, prospective, cohort study. Lancet Oncol. 2017;18(3):384-392.
- Kim JJ, Chapman-Davis E. Role of progesterone in endometrial cancer. Semin Reprod Med. 2010;28(1):81-90.
- Chandra V, Kim JJ, Benbrook DM, Dwivedi A, Rai R. Therapeutic options for management of endometrial hyperplasia. J Gynecol Oncol. 2016 Jan;27(1):e8.
- Gunderson CC, Fader AN, Carson KA, Bristow RE. Oncologic and reproductive outcomes with progestin therapy in women with endometrial hyperplasia and grade 1 adenocarcinoma: a systematic review. Gynecol Oncol. 2012;125(2):477-482.
- Pal N, Broaddus RR, Urbauer DL, et al. Treatment of Low-Risk Endometrial Cancer and Complex Atypical Hyperplasia With the Levonorgestrel-Releasing Intrauterine Device. Obstet Gynecol. 2018;131(1):109-116.
- Westin SN, Fellman B, Sun CC, et al. Prospective phase II trial of levonorgestrel intrauterine device: nonsurgical approach for complex atypical hyperplasia and early-stage endometrial cancer. Am J Obstet Gynecol. 2021;224(2):191.e1-191.e15.
- Barr CE, Ryan NAJ, Derbyshire AE, Wan YL, MacKintosh ML, McVey RJ, Bolton J, Fitzgerald C, Awad D, Slade RJ, Syed AA, Ammori BJ, Crosbie EJ. Weight Loss During Intrauterine Progestin Treatment for Obesity-associated Atypical Hyperplasia and Early-Stage Cancer of The Endometrium. Cancer Prev Res (Phila). 2021 Nov;14(11):1041-1050.
- Vetter MH, Smith B, Benedict J, Hade EM, Bixel K, Copeland LJ, Cohn DE, Fowler JM, O’Malley D, Salani R, Backes FJ. Preoperative predictors of endometrial cancer at time of hysterectomy for endometrial intraepithelial neoplasia or complex atypical hyperplasia. Am J Obstet Gynecol. 2020 Jan;222(1):60.e1-60.e7.