Коли їжі забагато: як працюють ферментні препарати і чи варто їх приймати при переїданні

Майже кожному знайоме відчуття важкості після святкового застілля або надто щедрої вечері. У пошуках швидкого полегшення люди часто звертаються до ферментних препаратів, які обіцяють допомогу шлунку і підшлунковій залозі. Але наскільки вони ефективні? Чи дійсно ферменти можуть компенсувати наслідки переїдання? У цій статті розберемося, чому споживання великої кількості їжі стає небезпечною звичкою, як саме працюють ферменти і що слід врахувати перед тим, як їх вживати.

Переїдання — це систематичне або епізодичне споживання більшої кількості їжі, ніж організм здатний повноцінно засвоїти і використати як енергетичний матеріал. При переїданні калорійність та об’єм їжі, яку ми споживаємо, перевищують енергетичні витрати організму.

Реакція організму виникає незалежно від того, чи є переїдання систематичним, чи епізодичним. Просто у випадку систематичного переїдання зміни набирають обертів і закріплюються в організмі, зрештою призводячи до хронічних захворювань.

У першу чергу реагує гормональна система. Гормон інсулін, — як той господар: йому "шкода" всього, що надходить в організм, тож він розподіляє це по "комірчинах". Спершу створює в печінці та м'язах енергетичний запас на 24 години у вигляді глікогену (запасної молекули глюкози), а решту переганяє в жир. Таким чином він заздалегідь формує енергетичний резерв, і якщо переїдання стає хронічним, зрештою це закінчиться відкладанням жирової тканини — як правило, в ділянці живота — і призведе до метаболічного синдрому.

Постійна провокація інсуліну спричиняє стан інсулінорезистентності. Інсулін — це транспортер, "таксі" для глюкози всередину клітин. Коли в крові багато глюкози, інсулін намагається її транспортувати, але клітини "закриті на амбарний замок" і не відповідають на сигнал. Цукор і далі накопичується, рівень інсуліну зростає, а клітина залишається "голодною" і продовжує вимагати енергії. Так зникає відчуття контролю над кількістю та якістю споживаної їжі.

Дуже чутливо реагує на переїдання лептин, який називають "гормоном насичення". Він виробляється переважно жировою тканиною і має подавати сигнал про насичення. Та при хронічному переїданні розвивається лептинорезистентність — стан, коли мозок, а саме його функціональна ділянка гіпоталамус, починає спотворено й нечітко сприймати ці сигнали. Відчуття голоду і насичення притуплюється: ми починаємо їх плутати, що спричиняє подальші порушення як у гормональному, так і в жировому обміні.

Ще один цікавий гормон — це грелін. Він відповідає за відчуття голоду і теж подає гіпоталамусу відповідні сигнали. Але за умов хронічного переїдання виникає своєрідний когнітивний дисонанс між гормонами: вони "плутають", де голод, а де насичення. Це порушення гормональної регуляції веде до розвитку розладів харчової поведінки.

Далі страждає шлунково-кишковий тракт (ШКТ). Шлунок розтягується, виникає відчуття важкості й дискомфорту. Звісно, з часом він може підлаштуватися під хронічно великий об’єм їжі, однак гормональна регуляція починає вимагати цих об’ємів постійно — лише тоді мозку надходять сигнали: "Зупинись" або "Ти знову голодний".

Перевантаження ШКТ поступово призводить до хронічних захворювань: ураження печінки з розвитком неалкогольної жирової хвороби, проблем із підшлунковою залозою, яка також схильна до стеатозу — накопичення жирової тканини. Функціональна тканина залози перероджується, що загрожує як ферментативною, так і ендокринною недостатністю — аж до розвитку цукрового діабету.

Паралельно порушується ліпідний обмін: зростає рівень холестерину, насичених жирів, тригліцеридів — усе це підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

На фоні хронічного переїдання також формується оксидативний стрес, посилюються запальні процеси, з’являється імунологічний дисбаланс. Це може зачіпати навіть центральну нервову систему (ЦНС) через порушення механізмів голоду і насичення.

Ферментні препарати — це великий прорив, адже вони допомагають тисячам і мільйонам людей з порушеннями травної функції підшлункової залози. Йдеться про ситуації, коли орган не виробляє достатню кількість ферментів для повноцінного перетравлення їжі, а отже — для забезпечення організму енергією, макро- (білками, жирами, вуглеводами) та мікронутрієнтами (вітамінами, мінералами й іншими простими сполуками).

Це особливо актуально при таких станах, як хронічний панкреатит, після операцій на органах шлунково-кишкового тракту, а також за часткової або повної недостатності ферментної функції підшлункової залози. Причини можуть бути різні — від перенесених гострих панкреатитів до вроджених захворювань, наприклад, муковісцидозу, коли функціональна тканина залози заміщується фіброзною, що знижує її активність.

Ферментні препарати допомагають зменшити симптоми порушення травлення, всмоктування та засвоєння поживних речовин. Якщо з’являються ознаки функціональної диспепсії — відчуття важкості у шлунку, здуття (метеоризм), діарея через недостатнє розщеплення їжі — ці засоби можуть полегшити стан і покращити якість життя.

У природі не існує абсолютно безпечних препаратів чи молекул. Як і будь-які ліки, ферментні препарати можуть мати побічні ефекти: нудоту, алергічні реакції, діарею, закрепи, подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Це особливо важливо враховувати людям із запальними захворюваннями ШКТ — гастритом, дуоденітом тощо. 

Як правило, ферментні препарати, доступні в аптечних мережах, мають тваринне походження — їх отримують із підшлункових залоз свиней або корів. У зв’язку з цим не виключена ймовірність перехресної реакції або індивідуальної непереносимості. Сучасна гастроентерологія також пропонує альтернативу — ферментні препарати рослинного походження. Це важливий варіант для людей, які з різних причин не можуть або не хочуть використовувати тваринні продукти: з етичних міркувань (вегани, вегетаріанці) чи з огляду на релігійні переконання.

Поширений міф, що прийом ферментрих препаратів може порушити виробництво власних ферментів підшлункової залози. Насправді, якщо функція залози збережена, то використання ферментів для ситуативної підтримки не впливає на її активність. Підшлункова залоза щодня виробляє десятки або й сотні тисяч одиниць ферментів. Якщо ми додатково вводимо 10, 25 чи навіть 50 тисяч одиниць панкреатину, орган просто цього не відчує. Ми маємо розуміти, що підшлункова залоза передусім реагує на такі подразники, як розтягнення стінок шлунка та кишківника, гормональні сигнали, а не на ферменти у капсулах. Тож твердження, що ферменти можуть викликати звикання навіть при довготривалому застосуванні, — не зовсім коректне.

Інша ситуація — коли ферментні препарати призначаються як справжня замісна терапія. У таких випадках йдеться про те, що власна ферментна функція підшлункової залози значною мірою втрачена. Дотація ферментами в такому разі підтримує не лише травлення, а й життєдайність тих клітин залози, які ще можуть щось виробляти.

Ферментні препарати цілком підходять для ситуативного використання і можуть частково полегшити розщеплення їжі. Однак вони не змінюють ні її об’єм, ні калорійність. Стає трохи легше, але виникає оманливе відчуття, ніби організм справляється. Тоді людина продовжує навантажувати травну систему, і той об’єм їжі, який організму потрібно перерозподілити, сам по собі стає травмуючим фактором.

Наприклад, перед Великоднем багато людей дотримуються посту, а на свято переїдають. У такій ситуації навіть ферментні препарати можуть не допомогти, і переїдання може закінчитись нудотою, блюванням, болем у животі та потребою госпіталізації. Часто після таких застіль люди звертаються до відділень невідкладної допомоги.

Ферменти дива не зроблять, тож відповідальність за власне харчування не варто перекладати на препарат. Її потрібно брати на себе.

Дехто жартує, що келих міцного напою допоможе травленню. І це ще одна помилка, адже коли великий об'єм їжі доповнюють алкогольними напоями, виникає оманливе відчуття полегшення. Але насправді це може сприяти розвитку гострого панкреатиту чи інших розладів шлунково-кишкового тракту.

Ми маємо контролювати об’єми їжі, які споживаємо, і харчуватися усвідомлено: ретельно пережовувати, робити невеликі паузи. В Україні ментально склалося так, що ми любимо, щоб стіл "ломився". Готуємо багато страв, а потім переживаємо, що продукти зіпсуються. Але краще мати щось смачне, особливе, що ми рідко собі дозволяємо, ніж усе доїдати ціною власного здоров’я. 

Варто пам’ятати, що коли сім’я збирається за столом — це не тільки про їжу, це про спілкування. І якщо вам вдається і спілкуватися, і паралельно ретельно пережовувати їжу, робити невеличкі паузи, — ви краще вловлюєте сигнали насичення. Саме тому під час застілля варто зупинитися, трохи походити, зачекати — і ви зрозумієте, чи вже наїлися. 

Фізична активність, прогулянки після застілля — дуже важливі. Це стимулює перистальтику, запускає рух у системі травлення. 

Організм — дуже мудра структура. Підшлункова залоза виробляє рівно ту кількість ферментів, яка необхідна для щоденного перекриття нормального об’єму їжі. Це певна звичка. І коли раптово надходить надзвичайно велика кількість їжі, організм до цього не готовий — для нього це стрес. Тому й виникає відчуття втоми, слабкості, головного болю, загального нездужання. Це може бути проявом інтоксикаційного синдрому, спричиненого надлишком їжі. 

Це колосальне навантаження, і організм просто не здатен перетравити таку кількість жирів, вуглеводів і білків. Адже будь-який продукт харчування залишає після себе кінцеві сполуки, і багато з них є досить токсичними. Організм постійно намагається їх знешкодити — вивести з системи через печінку кишківник. Але якщо надходить більше, ніж він може опрацювати, виникає конфлікт, і це одразу відображається на загальному стані.

Багато хронічних проблем або навіть перші прояви метаболічних захворювань можуть з’явитися саме на фоні такої "провокації".

Гострий панкреатит, тобто запалення підшлункової залози, може бути небезпечним для життя станом. Смертність при ньому дуже висока — близько 18–20% пацієнтів, які потрапляють до хірургічного відділення та інтенсивної терапії. Це справді високий показник. Орієнтовно кожен 4,5–5-й пацієнт помирає від панкреонекрозу.

На жаль, така природа підшлункової залози — це один із найскладніших для лікування органів. Навіть рак підшлункової залози — одна з найагресивніших форм, і має доволі несприятливий прогноз щодо лікування і перебігу.

Гострий панкреатит може виникнути раптово. Передумови можуть і бути, але людина часто їх ігнорує, оскільки вони ситуативні. Ніхто ж не очікує, що в 30–40 років, будучи молодою активною людиною, можна опинитися в реанімації. А це — збіг факторів. Коли лікар починає детально з’ясовувати анамнез, то знаходить, що фон таки був — просто дорослі мають схильність ігнорувати ці сигнали.

Діти, наприклад, більш чутливі до їжі: вони відмовляються, в них виникає вибірковість, щось не їдять, бо відчувають дискомфорт. Вони не завжди можуть пояснити, але інтуїтивно уникають продуктів, які викликають біль чи нудоту. А ми, дорослі, ці "дзвіночки" не чуємо. Прийняв ферментний препарат чи дротаверин — стало легше, і на цьому все. Насправді ці сигнали не можна ігнорувати. Вони є фоном, на якому може трапитися перший епізод гострого панкреатиту. 

Потрібно розвивати культуру споживання їжі. Наприклад, під час прийому їжі — відкласти телефон, залишити його, заховати в шухляду. За ці пів години не трапиться нічого критичного, що могло б зашкодити здоров’ю більше, ніж порушення харчування.

Це має бути усвідомлене, повільне пережовування їжі — без чатів, тіктоків, відео, голосових повідомлень. Зробіть ці пів години проявом поваги до себе. Насолоджуйтесь їжею, відчувайте її смак та аромат, звертайте увагу на її текстуру. Не забувайте про достатню кількість рідини — важливо дотримуватися балансу між твердою їжею і водою.

"Корисні" і "шкідливі" продукти — дуже умовний поділ. Насправді будь-який умовно шкідливий продукт можна зробити корисним через правильну кулінарну обробку. Замість картоплі у фритюрі — зварити в мундирі або запекти з оливковою олією та травами в духовці. Варіння, тушкування, запікання, легке смаження — усе це підвищує засвоюваність їжі, полегшує її травлення.

Обов’язково має бути достатньо клітковини. Не багато — не треба відра салату. Але кілька листочків зелені, шматочки коренеплодів, плюс цільнозернові продукти: гречка, пшоно, перлова каша. Це все стимулює перистальтику, є джерелом вітамінів і мінералів.

До їжі варто додавати якісні пікантні спеції — перець, імбир, куркуму. Вони стимулюють жовчевідтік, полегшують травлення, ферментну активність.

Для полегшення травлення можна пити трав’яні чаї — м’яту, фенхель, мелісу. Вони сприяють кращій роботі ШКТ: зменшують здуття, покращують перистальтику. 

Фізична активність теж обов’язкова. Ми постійно перебуваємо в хронічному стресі, а стрес часто порушує апетит: то ми зовсім не голодні, то раптово зголодніли у другій половині дня. Щоб налагодити цей процес, варто перед прийомом їжі трохи переключитися: зробити глибокий вдих, вийти на прогулянку, змініти обстановку. Це допомагає зняти активність симпатичної нервової системи, яка відповідає за стрес, і активувати парасимпатичну, яка навпаки — сприяє розслабленню, хорошому травленню, жовчевідтоку, виробленню ферментів.

І звісно, ключовим фактором є режим — регулярність харчування, яка є ідеальною формулою здоров’я ШКТ при всіх його хронічних захворюваннях. Вона дозволяє контролювати відчуття голоду і насичення, краще сприймати сигнали організму. 

Часто, коли пацієнти звертаються зі скаргами на зайву вагу або хронічні порушення травлення — саме режим харчування та його регулярність уже складають половину проблем. Тому, якщо ви займаєтеся спортом у другій половині дня, приходите пізно додому і тоді їсте, краще змістити режим тренувань і вечерю на більш ранній час. Це важливо, адже як інтенсивні фізичні навантаження, так і переїдання ввечері можуть порушувати сон. Змістіть ці звички на середину чи першу половину дня: це допоможе уникнути постійного переїдання і пов’язаних із ним проблем.