«Мій шлях із викликами, але я вчусь їх долати». Спецпроєкт до Всесвітнього дня лікарки

3 лютого — Всесвітній день лікарки. Це нагода привернути увагу до ролі жінок у медицині, їхнього професійного внеску та відповідальності, яку вони щоденно беруть на себе в розвитку системи охорони здоров’я. Лікарки в Україні працюють, поєднуючи клінічну практику, наукову діяльність, домашню працю, виховання дітей, і все це — в умовах стресу через війну, блекаутів, браку кадрів та необхідного оснащення.

Всесвітній день лікарки започаткували на честь американки  Елізабет Блеквелл — першої жінки, яка здобула медичну освіту в США в 1849 році. Саме вона стала символом боротьби за доступ жінок до медичної професії та за рівність у цій галузі.

Тож принагідно розповідаємо про українських лікарок, які продовжують працювати попри високе навантаження, ризики та гендерні стереотипи, щодня рятуючи життя військових та цивільних пацієнтів.

Спершу Луна працювала на стабпункті, потім — на медеваці з батальйоном «Госпітальєри». Восени 2022 року долучилася до служби в Третій окремій штурмовій бригаді, яка пізніше стала фундаментом для Третього армійського корпусу. Зараз Луна — начмед 4-го окремого медичного батальйону 3-го армійського корпусу. Вважає, що будь-які гендерні стереотипи поступаються перед професіоналізмом і додає:

Сьогодні робота Луни здебільшого складається із зустрічей, планування, запусків нових проєктів та оптимізації тих, що вже існують. У батальйоні багато медичних напрямків: ВЛК, амбулаторія, передові хірургічні групи (ПХГ) — тобто невідкладна медична допомога, евакуації з різних етапів, банк крові, скринінги.

Найбільшими викликами у своїй роботі лікарка називає багатовекторне і паралельне управління різними рівнями медицини та напрямками допомоги. Каже, що у цьому головне пам’ятати заради кого це все робиться.

Пані Наталія завжди знала, що буде лікаркою. Уперше з роботою в хірургічному відділені стикнулася після восьмого класу, куди прийшла на літню практику. З чотирнадцяти років пішла працювати на четверть ставки санітаркою на швидку. Потім — медичний університет, інтернатура з хірургії, робота у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні № 17.

«Спочатку, думаю, усім молодим лікарям і лікаркам доводиться говорити пацієнтам із деяким “тиском”, що “Так, я ваш лікар” або “Так, я хірургиня і буду вас оперувати”. Проблема, як на мене, у рівні освіченості людей і в рівні довіри до медиків», — згадує початок кар’єри пані Наталія.

Окрім роботи в лікарні, 13 місяців пані Наталя працювала в Антарктиді як учасниця експедиції на станції «Академік Вернадський». Вона стала першою жінкою-лікаркою у складі Української антарктичної експедиції за 24 роки. Згадує, що життя в ізоляції залишило їй цінний досвід і навички, які знадобилися і пізніше, зокрема з початком повномасштабної війни.

Пані Наталія була серед лікарів, які цілодобово надавали допомогу пораненим активістам Революції Гідності.

Нині хірургиня проходить службу в ЗСУ. Вона виконує весь спектр хірургічних втручань при проникних та закритих ушкодженнях шиї, грудей, живота. Каже, що попри великий досвід досі продовжує вчитися.

Пані Олександра закінчила медучилище, але до початку повномасштабної працювала бухгалтеркою і доглядала трьох дітей. 25 лютого 2022 року змінила своє життя кардинально — пішла до військкомату, почала чергувати медикинею в місцевому добровольчому батальйоні. Через місяць вступила до лав ЗСУ.

Зараз пані Олександра — або Ластівка, як її кличуть побратими й посестри — працює медикинею в 39-й окремій бригаді берегової оборони. Їздить на евакуації, надає медичну допомогу пораненим просто на ходу, під обстрілами, у темряві. Каже, що бувають ситуації, коли не помічає нічого довкола, крім пораненого, який потребує допомоги.

Ластівка вже отримала три контузії, тож часом сама потребує медичної допомоги через головний біль чи підвищений тиск. Але після крапельниці встає і знову працює. Іноді навіть не встигає зняти катетер.

Навіть на фронті пані Олександра займається йогою та дихальними практиками. Каже, війна змінює сенси. Проте навіть коли виглядає втомленою після складної евакуації, почувається щасливою, бо врятувала чиєсь життя.

Пані Наталія вирішила стати отоларингологинею-хірургинею ще на п’ятому курсі, коли проходила практику в лікарні. Тоді, натхнення роботою своїх менторів, обрала свою майбутню спеціальність, а тепер сама навчає інтернів та інтернок.

Зараз Наталія Комашко керівниця хірургічної місії Face the Future Ukraine. Разом із канадським і американськими хірургами в Івано-Франківську вона проводить спільні реконструктивні операції військовим і цивільним, які отримали складні поранення шиї та голови.

Через півтора року, як пані Марія закінчила інтернатуру і стала хірургинею, вона також стала мамою. З дітьми вона провела п’ять років, тож фактично кар’єру розпочинала майже в тридцятирічному віці.

Зараз пані Марія — кандидатка медичних наук, онкохірургиня та онкодерматологиня, що спеціалізується на лікуванні злоякісних пухлин шкіри. Окрім медичної практики, багато займається менторством молодих медиків і медикинь, очолює напрям онкології медичної мережі «Добробут», є членкинею European Association of Dermato Oncologists, International Dermoscopy Society, European Society of Medical Oncologists, European Musculo-Skeletal Oncology Society, American Society of Clinical Oncology.