«Мій шлях із викликами, але я вчусь їх долати». Спецпроєкт до Всесвітнього дня лікарки

Професійний розвиток
Read in English
3 лютого — Всесвітній день лікарки. Це нагода привернути увагу до ролі жінок у медицині, їхнього професійного внеску та відповідальності, яку вони щоденно беруть на себе в розвитку системи охорони здоров’я. Лікарки в Україні працюють, поєднуючи клінічну практику, наукову діяльність, домашню працю, виховання дітей, і все це — в умовах стресу через війну, блекаутів, браку кадрів та необхідного оснащення.
Всесвітній день лікарки започаткували на честь американки  Елізабет Блеквелл — першої жінки, яка здобула медичну освіту в США в 1849 році. Саме вона стала символом боротьби за доступ жінок до медичної професії та за рівність у цій галузі.
Тож принагідно розповідаємо про українських лікарок, які продовжують працювати попри високе навантаження, ризики та гендерні стереотипи, щодня рятуючи життя військових та цивільних пацієнтів.

Заступниця командира батальйону, начальниця медичної частини 4-го окремого медичного батальйону 3-го армійського корпусу з позивним Луна

Спершу Луна працювала на стабпункті, потім — на медеваці з батальйоном «Госпітальєри». Восени 2022 року долучилася до служби в Третій окремій штурмовій бригаді, яка пізніше стала фундаментом для Третього армійського корпусу. Зараз Луна — начмед 4-го окремого медичного батальйону 3-го армійського корпусу. Вважає, що будь-які гендерні стереотипи поступаються перед професіоналізмом і додає:
«Я не розподіляю труднощі на жіночі та не жіночі. Так, іноді трапляється, що на гарну жінку інакше дивляться спочатку. Але якщо ти робиш свою роботу якісно, то не важливо, жінка ти чи чоловік. Ставлення формується через якість виконаної роботи. Я вдячна, що в моєму колективі саме так».  
Сьогодні робота Луни здебільшого складається із зустрічей, планування, запусків нових проєктів та оптимізації тих, що вже існують. У батальйоні багато медичних напрямків: ВЛК, амбулаторія, передові хірургічні групи (ПХГ) — тобто невідкладна медична допомога, евакуації з різних етапів, банк крові, скринінги.
Найбільшими викликами у своїй роботі лікарка називає багатовекторне і паралельне управління різними рівнями медицини та напрямками допомоги. Каже, що у цьому головне пам’ятати заради кого це все робиться.
«Іноді здається, що я дуже далеко від фронту, але потім згадую і розумію, що ця робота для будь-якого, для кожного бійця, який має отримати гідну невідкладну, профілактичну, амбулаторну, стаціонарну допомогу. Він має бути якомога швидше доставлений туди, де зможе отримати якісну професійне лікування. На це й працюємо».

Хірургиня Наталія Бабій

Пані Наталія завжди знала, що буде лікаркою. Уперше з роботою в хірургічному відділені стикнулася після восьмого класу, куди прийшла на літню практику. З чотирнадцяти років пішла працювати на четверть ставки санітаркою на швидку. Потім — медичний університет, інтернатура з хірургії, робота у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні № 17.
«Спочатку, думаю, усім молодим лікарям і лікаркам доводиться говорити пацієнтам із деяким “тиском”, що “Так, я ваш лікар” або “Так, я хірургиня і буду вас оперувати”. Проблема, як на мене, у рівні освіченості людей і в рівні довіри до медиків», — згадує початок кар’єри пані Наталія.
Окрім роботи в лікарні, 13 місяців пані Наталя працювала в Антарктиді як учасниця експедиції на станції «Академік Вернадський». Вона стала першою жінкою-лікаркою у складі Української антарктичної експедиції за 24 роки. Згадує, що життя в ізоляції залишило їй цінний досвід і навички, які знадобилися і пізніше, зокрема з початком повномасштабної війни.
Пані Наталія була серед лікарів, які цілодобово надавали допомогу пораненим активістам Революції Гідності.
Нині хірургиня проходить службу в ЗСУ. Вона виконує весь спектр хірургічних втручань при проникних та закритих ушкодженнях шиї, грудей, живота. Каже, що попри великий досвід досі продовжує вчитися.
«Треба багато робити руками, бо хірургія — прикладна наука. Тут частота повторів означає швидкість і якість. Чисто технічно я почала оперувати самостійно ще з інтернатури, але й зараз я продовжую вчитися хірургічним навичкам, доступам… Я б хотіла, щоб охочі займатися хірургією були в ній щиро зацікавлені й не мали ілюзій. Це робота, яка стає життям».

Бойова медикиня Олександра Чорна

Пані Олександра закінчила медучилище, але до початку повномасштабної працювала бухгалтеркою і доглядала трьох дітей. 25 лютого 2022 року змінила своє життя кардинально — пішла до військкомату, почала чергувати медикинею в місцевому добровольчому батальйоні. Через місяць вступила до лав ЗСУ.
«Я стала іншою. Сильнішою. Впевненою у собі. Війна забрала багато, але й дала нове розуміння себе. Тепер я знаю, на що здатна. Знаю, чого варта. Війна змінила не лише обставини, вона змінила мене зсередини».
Зараз пані Олександра — або Ластівка, як її кличуть побратими й посестри — працює медикинею в 39-й окремій бригаді берегової оборони. Їздить на евакуації, надає медичну допомогу пораненим просто на ходу, під обстрілами, у темряві. Каже, що бувають ситуації, коли не помічає нічого довкола, крім пораненого, який потребує допомоги.
Ластівка вже отримала три контузії, тож часом сама потребує медичної допомоги через головний біль чи підвищений тиск. Але після крапельниці встає і знову працює. Іноді навіть не встигає зняти катетер.
«Якось я сама була на крапельниці через сильний головний біль. І в цей момент — нічний виклик, важкі “трьохсоті”. Я перемотала руку, але катетер не зняла й так поїхала на евакуацію. Поки ми піднімали й переміщали пораненого, подряпала собі цю руку. І закінчилося це інфекцією з місячним курсом антибіотиків».
Навіть на фронті пані Олександра займається йогою та дихальними практиками. Каже, війна змінює сенси. Проте навіть коли виглядає втомленою після складної евакуації, почувається щасливою, бо врятувала чиєсь життя.

ЛОР-хірургиня Наталія Комашко

Пані Наталія вирішила стати отоларингологинею-хірургинею ще на п’ятому курсі, коли проходила практику в лікарні. Тоді, натхнення роботою своїх менторів, обрала свою майбутню спеціальність, а тепер сама навчає інтернів та інтернок.
«Я надзвичайно люблю свою вузьку хірургічну спеціальність! У мене була чудова інтернатура: професійний вчитель, можливість відразу оперувати. Викликом у цей час було народження сина, а відтак — поєднання роботи, навчання і сімʼї. Проте лікарі вчаться все життя, тому ці виклики супроводжують нас майже впродовж усієї карʼєри. Щоб з усім впоратися, потрібен розумний баланс».
Зараз Наталія Комашко керівниця хірургічної місії Face the Future Ukraine. Разом із канадським і американськими хірургами в Івано-Франківську вона проводить спільні реконструктивні операції військовим і цивільним, які отримали складні поранення шиї та голови.
«Якось ми відновлювали нашому земляку ніс, який він повністю втратив унаслідок поранення. Брали хрящ із ребра, а шкіру — з лоба. Перший етап операції був з американськими колегами, а решту, два етапи провели з українською командою. Це був мій перший досвід такої операції, тому він мені так і запамʼятався — реконструкція носа з використанням лобно-носового клаптя».

Онкохірургиня та онкодерматологиня Марія Кукушкіна

Через півтора року, як пані Марія закінчила інтернатуру і стала хірургинею, вона також стала мамою. З дітьми вона провела п’ять років, тож фактично кар’єру розпочинала майже в тридцятирічному віці.
«Мені 30, а я тільки починаю цей шлях. Мої колеги весь цей час не сиділи в декреті, вони вчились, практикували, розвивались. Це мене дуже мотивувало й надихало над собою багато працювати. За декілька років я дорівнялась до колег, а потім, можливо, у якихось питаннях і випередила їх. Мій шлях із викликами, але я вчусь їх долати».
Зараз пані Марія — кандидатка медичних наук, онкохірургиня та онкодерматологиня, що спеціалізується на лікуванні злоякісних пухлин шкіри. Окрім медичної практики, багато займається менторством молодих медиків і медикинь, очолює напрям онкології медичної мережі «Добробут», є членкинею European Association of Dermato Oncologists, International Dermoscopy Society, European Society of Medical Oncologists, European Musculo-Skeletal Oncology Society, American Society of Clinical Oncology.
«Я намагаюсь зробити так, щоби пацієнти в Україні отримували таке ж саме лікування, як і в будь-якій розвиненій країні. Для цього щорічно відвідую міжнародні професійні конференції, впроваджую в практику нові підходи, ділюсь знаннями з колегами. Бачу навколо неймовірну кількість цікавого і вірю, що об’єднавшись можна змінити світ».
Історії українських жінок в медицині: спецпроєкт GMKA до Всесвітнього дня лікарки - GMKA - Global Medical Knowledge Alliance