GMKA
Підтримати

Хірургічне лікування рецидиву раку прямої кишки

Онкологія
Хірургія
Читати англійською

Вступ

За останні кілька десятиліть відбулося багато змін у лікуванні раку прямої кишки. Ці зміни включали перехід променевої та хіміотерапії на неоад’ювантну схему, нові та вдосконалені схеми хіміотерапії та зосередження на високоякісній хірургії з повним мезоректальним висіченням. Разом з тим, ця зміна стратегії призвела до різкого зниження частоти локальних рецидивів раку з 20%[1] до приблизно 10%.[2]
Подібним чином були внесені зміни в лікування локально рецидивуючого захворювання. Такі прояви, як сакральна інвазія та залучення великих судин, які раніше вважалися протипоказаннями до хірургічного втручання, тепер можуть вважатися операбельними у високоспеціалізованих центрах.
Місцевий рецидив раку прямої кишки визначається як рецидив (зазвичай тазовий) після хірургічної резекції первинного раку прямої кишки за відсутності неоперабельних віддалених метастазів. Більшість місцевих рецидивів виникають протягом перших 2 років після завершення первинного лікування основного захворювання [3, 4], а 80% місцевих рецидивів трапляються протягом перших 5 років. [5] Без лікування прогноз для локально рецидивуючого раку прямої кишки є несприятливим із 5-річною виживаністю на рівні приблизно 9%. [6]
У цьому розділі буде коротко розглянуто прояви, діагностику, міждисциплінарне лікування та результати лікування рецидивуючого раку прямої кишки.

Симптоми

Після лікування первинного раку прямої кишки пацієнти повинні проходити обстеження протягом 5 років. Воно включає в себе регулярний збір анамнезу та фізикальний огляд, регулярну оцінку раково-ембріонального антигену (СЕА), часту ендоскопію для оцінки анастомозу, якщо він є, і виключення метахронних уражень в решті товстої кишки, а також комп’ютерну томографію (КТ) грудної клітки та черевної порожнини з метою виключення метастатичного ураження [7, 8].
Багато пацієнтів з місцевим рецидивом раку прямої кишки мають безсимптомний перебіг, і місцевий рецидив підозрюється на підставі підвищення CEA або виявляється під час візуалізації та/або ендоскопії, яка виконується як частина режиму спостереження. [2, 9]
У пацієнтів найпоширенішими симптомами є зміна характеру і частоти випорожнень, що супроводжується непрохідністю, гематохезією та тазовим болем.

Фактори ризику місцевого рецидиву

Фактори ризику розвитку локально рецидивуючого раку прямої кишки включають такі характеристики первинної пухлини, як дистальне розташування, необхідність абдомінальної резекції промежини, прогресуюча Т стадія, прогресуюча N стадія, низька диференціація, лімфосудинна інвазія, наявність ураження бічних тазових лімфатичних вузлів на початковому етапі, екстрамуральна венозна інвазія, передопераційна обструкція, передопераційна перфорація та фістулізація.
Хірургічні фактори, такі як позитивний край резекції, також є прогностичними ознаками рецидиву. [5, 10, 11]

Діагностика

Враховуючи високу асоційовану морбідність при хірургічному втручанні з приводу місцевого рецидиву, вкрай важливо відібрати пацієнтів, які, швидше за все, отримають користь від втручання, і уникати операції у пацієнтів, яким навряд чи буде проведена резекція R0.
Діагностичне обстеження включає загальний фізикальний огляд, лабораторні дослідження, включаючи CEA, КТ органів грудної клітки, черевної порожнини та тазу для виключення метастатичного ураження, магнітно-резонансну томографію (МРТ) тазу для визначення місцевої інвазивності пухлини та колоноскопію, щоб виключити будь-які новоутворення в товстій кишці, що залишилася.
Будь-яке занепокоєння щодо метастатичного ураження, яке можна побачити на комп’ютерній томографії грудної клітки, черевної порожнини або тазу, як правило, спонукає до подальшого обстеження. Що стосується уражень грудної клітки, в таких випадках проводять позитронно-емісійну томографію (ПЕТ), а в деяких випадках – біопсію. Невизначені ураження в печінці обстежують за допомогою МРТ печінки, а ураження печінки, які все одно залишаються підозрілими – піддаються біопсії. [12]
При захворюваннях органів малого таза спеціалізована МРТ має вирішальне значення для визначення локальної резектабельності. Відрізнити післяопераційні та радіаційні зміни від рецидиву пухлини важко. Як правило, фіброз поблизу пухлини слід вважати злоякісним, і планування хірургічного втручання має передбачати намір видалити тканину за межами цих ділянок фіброзу. [13-18] Рентгенологічна оцінка таза повинна включати інформацію про залучення кісток таза, тазових органів, тазових нервів та судини, сечоводів та будь-яких додаткових залучених або суміжних структур.[14]
ПЕТ-сканування рекомендовано для того, щоб допомогти розрізнити післяопераційні зміни та пухлину в малому тазу. Загалом, очікуваним є мінімальне поглинання фтордезоксиглюкози (ФДГ) у разі фіброзу. Однак муцинозні пухлини та перснеподібно-клітинна карцинома зазвичай мають низьку клітинність і можуть призвести до хибнонегативних результатів ПЕТ. А запалення в малому тазу може сигналізувати про хибнопозитивний результат ПЕТ. [19-21] ПЕТ залишається інструментом, але слід враховувати обмеження.
Було розроблено й описано багато систем класифікації. [22, 23] Класифікація онкологічного центру Слоун Кеттерінга виділяє чотири області рецидиву в малому тазу, включаючи анастомоз/центральний, передній, латеральний і задній.[22] Розподіл рецидивів досить збалансований, причому 13-37% випадків припадає на центр або навколо анастомозу, 16-30% у передньому відділі, 18-25% у бічних відділах і 10-41% у задньому відділі.[24, 25]
Після завершення обстеження пацієнта, результати слід обговорити із міждисциплінарною командою з онкології: хірургами, радіологами, патологами, радіаційними онкологами та медичними онкологами. Ця група повинна нести відповідальність за визначення доцільності резекції та відповідного лікування.
Загалом у пацієнта не повинно бути неоперабельних віддалених метастатичних захворювань, хірург повинен убачати, що резекція R0 можлива (або R1 із запланованою інтраопераційною променевою терапією), а пацієнт має бути фізично та психологічно підготованим для проведення великого втручання.[26]

Протипоказання до операції

Абсолютні протипоказання до хірургічної резекції при місцеворецидивуючому раку прямої кишки включають пацієнта із важкою супутньою патологією, ураженням кісток вище рівня S1 крижів, мультифокальним ураженням в малому тазу та великим і особливо двостороннім ураженням бічної стінки тазу.[13, 14, 26] Крім того, якщо хірург вважає, що межа резекції R2 вірогідна, не слід пропонувати хірургічне втручання, оскільки немає відповідної переваги щодо виживання.

Менеджмент

PelvEx Collaborative — це міжнародна група хірургів, які регулярно виконують екзентерацію тазу при локально рецидивному раку прямої кишки. Нещодавно вони оприлюднили заяву, у якій підсумовують свої комплексні рекомендації щодо лікування місцеворецидивуючого раку прямої кишки.[14]
Неоад’ювантне лікування
Хіміотерапія – подібно до того, як ми рухаємося до підходу до тотальної неоад’ювантної терапії первинного раку прямої кишки, зростає зацікавленість у перенесенні хіміотерапії на передопераційне лікування локально рецидивуючого раку прямої кишки. Це забезпечує кращий комплаєнс із завершенням хіміотерапії, можливість зниження стадії пухлини для забезпечення ширших меж резекції і раннє системне опромінення будь-якого невидимого мікрометастатичного захворювання. Наразі проводяться два рандомізовані контрольовані дослідження, в яких залучають пацієнтів до лікування рецидивуючого раку прямої кишки.
  • Першим є дослідження GRECCAR 15 [27], де пацієнтів рандомізують на хіміотерапію з наступним опроміненням (або повторним опроміненням) у поєднанні з хіміотерапією в умовах неоад’ювантної терапії проти лише неоад’ювантної хіміотерапії.
  • 2-е дослідження PelvExII [28], де індукційна хіміотерапія з наступною хіміопроменевою терапією в неоад’ювантній системі буде порівнюватися лише з неоад’ювантною хіміотерапією.[14]
Хіміопроменева терапія – неоад’ювантна довготривала хіміопроменева терапія використовується для зменшення розміру та зниження стадії локально рецидивуючого раку прямої кишки перед хірургічною резекцією. Показано, що цей режим покращує резектабельність, а також місцевий контроль, і може бути пов’язаний із покращенням виживаності.[29, 30]
Якщо пацієнт не проходив опромінення, необхідний повний курс неоад’ювантної тривалої хіміопроменевої терапії з 50,4 Гр протягом 28 сеансів. Стандарт лікування передбачає очікування 4-8 тижнів до операції.[31]
Однак більшість пацієнтів з локальним рецидивом раку прямої кишки отримували неоад’ювантну або ад’ювантну променеву терапію в рамках первинного лікування пухлини. Багато досліджень оцінювали безпеку та ефективність повторного опромінення при даній патології і воно стало стандартом лікування.[30, 32]
Якщо пацієнт раніше отримував 50 Гр зовнішньої променевої терапії, наш протокол передбачає проведення додаткових 3 тижнів неоад’ювантної хіміопроменевої терапії з додатковими 30 Гр зовнішнього опромінювання. Після цього виконується невідкладна операція без затримки та інтраопераційна променева терапія (IORT) при будь-яких сумнівних або позитивних краях. Але слід зазначити, що переваги IORT сумнівні, і це є суперечливою методикою за межами кількох спеціалізованих центрів.[33]
Передопераційні обговорення
Після того, як пацієнта визначено кандидатом на хірургічне втручання, дуже важливо, щоб пацієнта було проконсультовано щодо можливостей попередньої реабілітації. Зазвичай під час хіміотерапії та/або променевої терапії є час, щоб оптимізувати харчування, розпочати програму реабілітації і вирішити будь-які психосоціальні проблеми.
Оптимізація харчування була пов’язана з покращенням периопераційних результатів і при інших локалізаціях раку[34], і ці дані, ймовірно, можна екстраполювати на рецидив раку прямої кишки.
Хірургічне лікування
Метою будь-якої операції є досягнення резекції R0. Знову ж таки, резекція R0 є найважливішим прогностичним фактором, пов’язаним із довгостроковим виживанням. Ця мета має бути збалансована із зваженням ризиків ускладнень, пов’язаних із хірургічним втручанням, а також очікуваною якістю життя, пов’язаною з будь-якими давніми захворюваннями.
Передній відділ – локалізація пухлини у передньому відділі вважається найбільш сприятливою, оскільки, як правило, можна досягти широких негативних країв за допомогою комплексної резекції сечостатевих структур. Описано резекцію лобкової кістки. Існують різні варіанти реконструкції сечовивідних шляхів.
Латеральний відділ – пухлина в бічному відділі вважається найскладнішим місцем рецидиву раку прямої кишки через наявність багатьох критичних структур, включаючи клубові судини, затульний і сідничний нерви, сечоводи тощо. Історично резекцію R0 також було важко досягти в бічній ділянці тазу.
Нові методи передбачають повне висічення компартменту з дисекцією за межами звичайної площини (латерально від клубових судин). Досвід використання цієї методики в одному центрі призвів до високих показників R0 і до 68% довгострокової середньої виживаності в 41 місяць.[35]
Задній відділ – загалом, сакректомія виконується, коли відбувається пряме проростання пухлини в кістку. Сакректомія часто виконується в положенні абдомінальної літотомії, коли кісткове ураження знаходиться нижче S3, але коли воно поширюється на S3 або вище, на додаток до такого положення буде необхідним переведення пацієнта у прон-позицію.[35] Нижню сакректомію (нижче рівня S3) слід пропонувати рутинно, і це пов’язано з високою частотою R0 і низькою частотою ускладнень.[36]
Реконструкція – після резекції утворення перевагу надають заповненню та/або реконструкції дефекту таза, як правило, васкуляризованим клаптем (сальник, прямий м’яз).[37] Якщо мертвий простір у тазу не ліквідовано, існує ризик розвиток синдрому порожнього таза. Він пов’язаний з накопиченням рідини в малому тазу, а також з міграцією тонкої кишки в таз, що може призвести до кишкової непрохідності як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі.[38]
Якщо є рана промежини, шкіру часто можна закрити первинно, але у випадку додаткової резекції леватора може знадобитися васкуляризований клапоть із прикріпленим шкірним клаптем, щоб закрити утворену щілину. Двостороння мобілізація сідничних м’язів із шкірно-м’язовими або фасціально-шкірними клаптями також була добре описана в цій ситуації.
Після видалення частини сечоводу його пришивають назад до сечового міхура як неоцистоуретеростомію, при цьому анастомоз зазвичай виконується поверх постійного подвійного J-стента. При видаленні всього сечового міхура сечовивідні шляхи реконструюють за допомогою уростоми. Якщо кровопостачання дозволяє, ми віддаємо перевагу кінцевій уростомі сигмоподібної кишки з більш проксимальною колостомою. Але якщо нижня мезентеріальна артерія та ліві товстокишкові судини були попередньо пересічені, формування резервуару може бути недоступним. У цих випадках ми виконуємо клубовий резервуар.
Післяопераційний догляд
Пацієнти успішно лікуються за допомогою протоколів ERAS після обширних операцій на черевній порожнині, наприклад HIPEC.[39-41] Логічно, що ці самі протоколи додадуть переваги пацієнтам, які перенесли операцію з приводу місцево-поширеного та рецидивуючого раку прямої кишки, і це є стандартом обслуговування в нашому закладі.

Результати

Найважливішим прогностичним показником виживаності після хірургічного лікування рецидивуючого раку прямої кишки є досягнення резекції R0 (відсутність грубих або мікроскопічних ознак захворювання).[35] Коли резекція R0 досягнута, 5-річна загальна виживаність становить 55 -80% через порівняно з 11-50%, коли R0 не досягнуто.[14, 35, 42]

Суперечності/Обмеження

Сакректомія
У систематичному огляді понад 200 пацієнтів, яким проводили сакректомію з приводу кісткової інвазії, повідомлялося про рівень смертності 2%, рівень ускладнень основного захворювання 52% і рівень резекції R0 78%. Резекція R0 була асоційована з медіаною загального виживання 34 місяці. Висока сакректомія також була зареєстрована в одному закладі зі 100% R0 частотою резекції та серйозними ускладненнями, що виникали в 56% випадків.[43]
Ураження великих судин
Не зважаючи на те, що ураження аортально-клубової осі вважалося абсолютним протипоказанням до хірургічного втручання з приводу рецидиву раку прямої кишки, було багато повідомлень про досвід окремих закладів, який свідчить, що таким пацієнтам можна запропонувати оперативне лікування та отримати хороший результат. Це включає в себе блокову резекцію артеріальних і/або венозних структур з пухлиною та реконструкцію, якщо це необхідно.
Ураження зовнішніх клубових або загальних клубових судин вимагатиме інтерпозиції аутологічного або синтетичного трансплантата або більш дистального перехресного трансплантата. Заклади, де це було виконано, повідомляють про велику кількість повторних операцій і ранніх ускладнень, але рівень прохідності трансплантата високий, а % збереженого кровопостачання кінцівок становить 100%.[44]
Повторний рецидив
Рецидив пухлини в малому тазу не є рідкістю після первинної резекції з приводу локального рецидиву раку прямої кишки. Як правило, ці пацієнти будуть лікуватися за допомогою безопераційного та мультидисциплінарного підходу. Проте кілька центрів продемонстрували безпеку повторної резекції у ретельно відібраних пацієнтів. У цих дослідженнях 30-денна смертність становила 0%, частота резекції R0 коливалася від 33 до 60%, а 5-річна загальна виживаність спостерігалася у 1/3 пацієнтів.[45, 46]
Ураження сідничної вирізки
Історично склалося так, що ураження сідничної вирізки або сідничного нерва було протипоказанням до хірургічного втручання при локальному рецидиві раку прямої кишки. Проте вузькоспеціалізовані установи повідомляють про результати комплексної резекції сідничного нерва та/або попереково-крижового сплетення для пухлин, які поширюються латерально в цьому напрямку.[36, 47]
Олігометастатична хвороба
Історично вважалося, що наявність будь-якого метастатичного захворювання було абсолютним протипоказанням до хірургічного втручання з приводу місцеворецидивуючого раку прямої кишки. Проте завдяки сучасним удосконаленням візуалізації, хіміотерапії та хірургії наявність операбельного метастатичного захворювання більше не вважається протипоказанням.[12]
В даний час немає стандартів лікування для резекції метастазів в легенях при рецидиві раку прямої кишки. Але група PelvEx описала одночасну резекцію метастазів у печінці у поєднанні з екзентерацією таза. Вони повідомляють про 5-річну загальну виживаність 55% при виконанні резекції R0 і 20% при наявності мікроскопічного або абсолютно позитивного краю.[48]
Інтраопераційна променева терапія (IORT)
Інтраопераційна променева терапія передбачає доставку однієї фракції випромінювання безпосередньо до будь-якої ділянки таза, де існує сумнів щодо близького негативного краю або мікроскопічного позитивного краю після хірургічної резекції. У вузькоспеціалізованих і досвідчених центрах IORT асоційована з покращенням місцевого контролю.[42, 49] А в систематичному огляді Mirnezami et.al. IORT асоційована з покращенням виживання без ускладень і навіть загального виживання.[49]
Мінімально інвазивна хірургія
Мінімально інвазивні хірургічні методи (МІХ) використовувалися для екзентерації тазу в умовах рецидиву раку прямої кишки. У порівнянні з відкритою резекцією підхід MIХ асоціюється з меншою тривалістю перебування в стаціонарі та нижчою загальною захворюваністю.[50] Однак слід зазначити, що пацієнти, які потребують відкритої резекції, як правило, мають більш поширені пухлини, ніж ті, яким може бути запропоновано MIХ підхід.
Паліативна хірургія
Резекція в рамках паліативної допомоги в умовах неоперабельного рецидивуючого раку прямої кишки повинна розглядатися в кожному конкретному випадку та повинна бути узгоджена міждисциплінарною групою. Зазвичай лікування обмежується розглядом виведення стоми. Але деякі лікарі описали паліативну екзентерацію.[51]

Резюме

Хірурги по всьому світу стали сміливішими та продовжують розширювати кордони з нашими хірургічними техніками, що дозволяють проводити ширші резекції при локальному рецидиві раку прямої кишки, зберігаючи прийнятний рівень захворюваності та смертності. Вкрай важливо, щоб ми продовжували максимізувати відбір пацієнтів і пропонувати такі операції лише пацієнтам із передбачуваною резекцією R0.
Ми повинні продовжувати оптимізувати стратегії неоад’ювантного лікування на основі доказів, і нам потрібні чіткі вказівки щодо послідовності, режиму та тривалості хіміотерапії та променевої терапії перед операцією.
Ми також повинні продовжувати звітувати про результати та прогнози результатів для подальшого покращення відбору пацієнтів. І ми повинні зосередитися на результатах, про які повідомляють пацієнти, щоб узгодити наші цілі мультидисциплінарного лікування з очікуваннями пацієнтів і прийняттям очікуваних рішень.

Посилання

  1. Kapiteijn E, Marijnen CA, Colenbrander AC, Klein Kranenbarg E, Steup WH, van Krieken JH, et al. Local recurrence in patients with rectal cancer diagnosed between 1988 and 1992: a population-based study in the west Netherlands. Eur J Surg Oncol. 1998;24(6):528-35.
  2. Bouchard P, Efron J. Management of recurrent rectal cancer. Ann Surg Oncol. 2010;17(5):1343-56.
  3. Heriot AG, Byrne CM, Lee P, Dobbs B, Tilney H, Solomon MJ, et al. Extended radical resection: the choice for locally recurrent rectal cancer. Dis Colon Rectum. 2008;51(3):284-91.
  4. Räsänen M, Carpelan-Holmström M, Mustonen H, Renkonen-Sinisalo L, Lepistö A. Pattern of rectal cancer recurrence after curative surgery. Int J Colorectal Dis. 2015;30(6):775-85.
  5. Gao Z, Gu J. Surgical treatment of locally recurrent rectal cancer: a narrative review. Ann Transl Med. 2021;9(12):1026.
  6. Palmer G, Martling A, Cedermark B, Holm T. A population-based study on the management and outcome in patients with locally recurrent rectal cancer. Ann Surg Oncol. 2007;14(2):447-54.
  7. Steele SR, Chang GJ, Hendren S, Weiser M, Irani J, Buie WD, et al. Practice Guideline for the Surveillance of Patients After Curative Treatment of Colon and Rectal Cancer. Dis Colon Rectum. 2015;58(8):713-25.
  8. Young PE, Womeldorph CM, Johnson EK, Maykel JA, Brucher B, Stojadinovic A, et al. Early detection of colorectal cancer recurrence in patients undergoing surgery with curative intent: current status and challenges. J Cancer. 2014;5(4):262-71.
  9. Wieldraaijer T, Bruin P, Duineveld LAM, Tanis PJ, Smits AB, van Weert H, et al. Clinical Pattern of Recurrent Disease during the Follow-Up of Rectal Carcinoma. Dig Surg. 2018;35(1):35-41.
  10. Farhat W, Azzaza M, Mizouni A, Ammar H, Ben Ltaifa M, Lagha S, et al. Factors predicting recurrence after curative resection for rectal cancer: a 16-year study. World J Surg Oncol. 2019;17(1):173.
  11. Lai IL, You JF, Chern YJ, Tsai WS, Chiang JM, Hsieh PS, et al. The risk factors of local recurrence and distant metastasis on pT1/T2N0 mid-low rectal cancer after total mesorectal excision. World J Surg Oncol. 2021;19(1):116.
  12. Berri RN, Abdalla EK. Curable metastatic colorectal cancer: recommended paradigms. Curr Oncol Rep. 2009;11(3):200-8.
  13. Consensus statement on the multidisciplinary management of patients with recurrent and primary rectal cancer beyond total mesorectal excision planes. Br J Surg. 2013;100(8):E1-33.
  14. Contemporary Management of Locally Advanced and Recurrent Rectal Cancer: Views from the PelvEx Collaborative. Cancers (Basel). 2022;14(5).
  15. Hartley A, Ho KF, McConkey C, Geh JI. Pathological complete response following pre-operative chemoradiotherapy in rectal cancer: analysis of phase II/III trials. Br J Radiol. 2005;78(934):934-8.
  16. Hoffmann KT, Rau B, Wust P, Stroszczynski C, Hünerbein M, Schneider U, et al. Restaging of locally advanced carcinoma of the rectum with MR imaging after preoperative radio-chemotherapy plus regional hyperthermia. Strahlenther Onkol. 2002;178(7):386-92.
  17. Kim YH, Kim DY, Kim TH, Jung KH, Chang HJ, Jeong SY, et al. Usefulness of magnetic resonance volumetric evaluation in predicting response to preoperative concurrent chemoradiotherapy in patients with resectable rectal cancer. Int J Radiat Oncol Biol Phys. 2005;62(3):761-8.
  18. Ryan JE, Warrier SK, Lynch AC, Heriot AG. Assessing pathological complete response to neoadjuvant chemoradiotherapy in locally advanced rectal cancer: a systematic review. Colorectal Dis. 2015;17(10):849-61.
  19. Berger KL, Nicholson SA, Dehdashti F, Siegel BA. FDG PET evaluation of mucinous neoplasms: correlation of FDG uptake with histopathologic features. AJR Am J Roentgenol. 2000;174(4):1005-8.
  20. Antoch G, Vogt FM, Freudenberg LS, Nazaradeh F, Goehde SC, Barkhausen J, et al. Whole-body dual-modality PET/CT and whole-body MRI for tumor staging in oncology. Jama. 2003;290(24):3199-206.
  21. Ciliberto M, Maggi F, Treglia G, Padovano F, Calandriello L, Giordano A, et al. Comparison between whole-body MRI and Fluorine-18-Fluorodeoxyglucose PET or PET/CT in oncology: a systematic review. Radiol Oncol. 2013;47(3):206-18.
  22. Jimenez RE, Shoup M, Cohen AM, Paty PB, Guillem J, Wong WD. Contemporary outcomes of total pelvic exenteration in the treatment of colorectal cancer. Dis Colon Rectum. 2003;46(12):1619-25.
  23. Suzuki K, Dozois RR, Devine RM, Nelson H, Weaver AL, Gunderson LL, et al. Curative reoperations for locally recurrent rectal cancer. Dis Colon Rectum. 1996;39(7):730-6.
  24. Kapiteijn E, Marijnen CA, Nagtegaal ID, Putter H, Steup WH, Wiggers T, et al. Preoperative radiotherapy combined with total mesorectal excision for resectable rectal cancer. N Engl J Med. 2001;345(9):638-46.
  25. Syk E, Torkzad MR, Blomqvist L, Ljungqvist O, Glimelius B. Radiological findings do not support lateral residual tumour as a major cause of local recurrence of rectal cancer. Br J Surg. 2006;93(1):113-9.
  26. Mishra N. Locally Recurrent Rectal Cancer. Dis Colon Rectum. 2018;61(6):651-4.
  27. Denost Q, Frison E, Salut C, Sitta R, Rullier A, Harji D, et al. A phase III randomized trial evaluating chemotherapy followed by pelvic reirradiation versus chemotherapy alone as preoperative treatment for locally recurrent rectal cancer – GRECCAR 15 trial protocol. Colorectal Dis. 2021;23(7):1909-18.
  28. Induction chemotherapy followed by chemoradiotherapy versus chemoradiotherapy alone as neoadjuvant treatment for locally recurrent rectal cancer: study protocol of a multicentre, open-label, parallel-arms, randomized controlled study (PelvEx II). BJS Open. 2021;5(3).
  29. Valentini V, Morganti AG, De Franco A, Coco C, Ratto C, Battista Doglietto G, et al. Chemoradiation with or without intraoperative radiation therapy in patients with locally recurrent rectal carcinoma: prognostic factors and long term outcome. Cancer. 1999;86(12):2612-24.
  30. Valentini V, Morganti AG, Gambacorta MA, Mohiuddin M, Doglietto GB, Coco C, et al. Preoperative hyperfractionated chemoradiation for locally recurrent rectal cancer in patients previously irradiated to the pelvis: A multicentric phase II study. Int J Radiat Oncol Biol Phys. 2006;64(4):1129-39.
  31. Glynne-Jones R, Wyrwicz L, Tiret E, Brown G, Rödel C, Cervantes A, et al. Rectal cancer: ESMO Clinical Practice Guidelines for diagnosis, treatment and follow-up. Ann Oncol. 2018;29(Suppl 4):iv263.
  32. Das P, Delclos ME, Skibber JM, Rodriguez-Bigas MA, Feig BW, Chang GJ, et al. Hyperfractionated accelerated radiotherapy for rectal cancer in patients with prior pelvic irradiation. Int J Radiat Oncol Biol Phys. 2010;77(1):60-5.
  33. Tanis PJ, Doeksen A, van Lanschot JJ. Intentionally curative treatment of locally recurrent rectal cancer: a systematic review. Can J Surg. 2013;56(2):135-44.
  34. Steenhagen E. Preoperative nutritional optimization of esophageal cancer patients. J Thorac Dis. 2019;11(Suppl 5):S645-s53.
  35. Lau YC, Brown KGM, Lee P. Pelvic exenteration for locally advanced and recurrent rectal cancer-how much more? J Gastrointest Oncol. 2019;10(6):1207-14.
  36. Solomon MJ. Redefining the boundaries of advanced pelvic oncology surgery. Br J Surg. 2021;108(5):453-5.
  37. Sagebiel TL, Faria SC, Aparna B, Sacks JM, You YN, Bhosale PR. Pelvic reconstruction with omental and VRAM flaps: anatomy, surgical technique, normal postoperative findings, and complications. Radiographics. 2011;31(7):2005-19.
  38. Johnson YL, West MA, Gould LE, Drami I, Behrenbruch C, Burns EM, et al. Empty pelvis syndrome: a systematic review of reconstruction techniques and their associated complications. Colorectal Dis. 2022;24(1):16-26.
  39. Dhiman A, Fenton E, Whitridge J, Belanski J, Petersen W, Macaraeg S, et al. Guide to Enhanced Recovery for Cancer Patients Undergoing Surgery: ERAS for Patients Undergoing Cytoreductive Surgery with or Without HIPEC. Ann Surg Oncol. 2021;28(12):6955-64.
  40. Lu PW, Fields AC, Shabat G, Bleday R, Goldberg JE, Irani J, et al. Cytoreductive Surgery and HIPEC in an Enhanced Recovery After Surgery Program: A Feasibility Study. J Surg Res. 2020;247:59-65.
  41. Webb C, Day R, Velazco CS, Pockaj BA, Gray RJ, Stucky CC, et al. Implementation of an Enhanced Recovery After Surgery (ERAS) Program is Associated with Improved Outcomes in Patients Undergoing Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy. Ann Surg Oncol. 2020;27(1):303-12.
  42. Haddock MG. Intraoperative radiation therapy for colon and rectal cancers: a clinical review. Radiat Oncol. 2017;12(1):11.
  43. Dozois EJ, Privitera A, Holubar SD, Aldrete JF, Sim FH, Rose PS, et al. High sacrectomy for locally recurrent rectal cancer: Can long-term survival be achieved? J Surg Oncol. 2011;103(2):105-9.
  44. Peacock O, Smith N, Waters PS, Cheung F, McCormick JJ, Warrier SK, et al. Outcomes of extended radical resections for locally advanced and recurrent pelvic malignancy involving the aortoiliac axis. Colorectal Dis. 2020;22(7):818-23.
  45. Harji DP, Sagar PM. Advancing the surgical treatment of locally recurrent rectal cancer. Br J Surg. 2012;99(9):1169-71.
  46. Colibaseanu DT, Mathis KL, Abdelsattar ZM, Larson DW, Haddock MG, Dozois EJ. Is curative resection and long-term survival possible for locally re-recurrent colorectal cancer in the pelvis? Dis Colon Rectum. 2013;56(1):14-9.
  47. Sakata S, Karim SM, Mathis KL, Kelley SR, Rose PS, Dozois EJ. Posterior-First Two-Stage Approach to En Bloc Resection of Locally Recurrent Rectal Cancer Involving the Pelvic Sidewall. Dis Colon Rectum. 2021;64(8):e465-e70.
  48. van Ramshorst G. Simultaneous pelvic exenteration and liver resection for primary rectal cancer with synchronous liver metastases: results from the PelvEx Collaborative. Colorectal Dis. 2020;22(10):1216.
  49. Mirnezami R, Chang GJ, Das P, Chandrakumaran K, Tekkis P, Darzi A, et al. Intraoperative radiotherapy in colorectal cancer: systematic review and meta-analysis of techniques, long-term outcomes, and complications. Surg Oncol. 2013;22(1):22-35.
  50. Minimally invasive surgery techniques in pelvic exenteration: a systematic and meta-analysis review. Surg Endosc. 2018;32(12):4707-15.
  51. Palliative pelvic exenteration: A systematic review of patient-centered outcomes. Eur J Surg Oncol. 2019;45(10):1787-95.
Хірургічне лікування рецидиву раку прямої кишки Пухлини нижніх відділів шлунково-кишкового тракту - GMKA - Global Medical Knowledge Alliance